 |
Шрі Чайтан'я-чарітамрітаАнт'я-ліла
|
Текст 1: Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу, найпіднесеніший з усіх синів, відданих своїм матерям, говорив, наче божевільний і терся лицем об стіни. В любовному екстазі Він іноді йшов влаштовувати Свої розваги до саду Джаґаннатга-валлабга. Я складаю Йому свої шанобливі поклони.
Текст* 2: Хвала, хвала Шрі Чайтан'ї Махапрабгу! Хвала, хвала Господу Ніт'янанді! Хвала, хвала Адвайті Ачар'ї! Хвала, хвала всім відданим Господа Чайтан'ї Махапрабгу!
Текст* 3: Так в екстазі любові до Крішни Шрі Чайтан'я Махапрабгу вдень і вночі поводився, наче божевільний, ведучи безумні розмови.
Текст* 4: Джаґадананда Пандіта був дуже дорогий Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. Дії цього відданого дарували Господеві величезну втіху.
Текст* 5: Знаючи, що Його матір дуже страждає від розлуки з Ним, Господь щороку посилав Джаґадананду Пандіту до Навадвіпи, щоб той розрадив її.
Текст* 6: Шрі Чайтан'я Махапрабгу казав Джаґадананді Пандіті: «Йди до Надії і поклонись Моїй матері від Мого імені, доторкнувшись до її стіп.
Текст* 7: Скажи їй від Мене: ÀБудь ласка, пам'ятай, що Я приходжу до тебе щодня і шанобливо кланяюсь твоїм лотосовим стопам.
Текст* 8: Якщо якогось дня тобі хочеться нагодувати Мене, Я неодмінно приходжу тоді і їм усе, що ти подаєш.
Текст* 9: Я покинув служити тобі і склав обітницю санн'ясі. Це було божевілля, бо Я порушив релігійні засади.
Текст* 10: Матінко, будь ласка, не ображайся на Мене за це, адже Я твій син і в усьому залежу від тебе.
Текст* 11: Я живу тут, у Нілачалі, Джаґаннатга Пурі, з твого наказу. Доки Я живу, доти Я не зможу піти звідсил.
Текст* 12: Слухаючись Парамананди Пурі, Шрі Чайтан'я Махапрабгу послав матері одяг-прасад, що залишився від пастушиних розваг Господа Джаґаннатги.
Текст* 13: Шрі Чайтан'я Махапрабгу ретельно вибрав найліпшого прасаду від Господа Джаґаннатги і послав в окремих пакунках до матері та інших відданих Надії.
Текст* 14: Шрі Чайтан'я Махапрабгу — це окраса всіх вірних синів. Він служив матері навіть після того, як склав обітницю санн'яси.
Текст* 15: Джаґадананда Пандіта пішов до Надії і, зустрівшись із Шачіматою, передав їй усі Господні вітання.
Текст* 16: По тому він зустрівся з Адвайтою Ачар'єю та іншими відданими, передав їм прасад від Джаґаннатги. Побувши там один місяць, він попрохав у матері Шачі дозволу повертатись.
Текст* 17: Коли він прийшов до Адвайти Ачар'ї, щоб теж попрохати дозволу, Адвайта Прабгу передав із ним послання для Шрі Чайтан'ї Махапрабгу.
Текст* 18: Адвайта Ачар'я написав багатозначного віршика, зміст якого міг зрозуміти тільки Шрі Чайтан'я Махапрабгу і більш ніхто.
Текст* 19: У Своєму вірші Адвайта Прабгу спочатку склав сотні й тисячі поклонів до лотосових стіп Господа Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, а після того передав до Його лотосових стіп такі слова:
Текст* 20: «Передай-но Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, що грає роль божевільного, що тут всі теж збожеволіли, як і Він. Скажи Йому також, що на базарі вже немає більше попиту на рис.
Текст* 21: А також скажи Йому, що всі, хто збожеволів від екстатичної любові, збайдужіли до матеріального світу. Також скажи Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, що ці слова каже ще один божевільний від екстатичної любові [Адвайта Прабгу]».
Текст* 22: Почувши таку мову Адвайти Ачар'ї, Джаґадананда Пандіта розсміявся, і, повернувшись до Джаґаннатга Пурі, Нілачали, все передав Чайтан'ї Махапрабгу.
Текст* 23: Вислухавши багатозначного віршика Адвайти Ачар'ї, Шрі Чайтан'я Махапрабгу спокійно усміхнувся. «Такий Його наказ», — промовив Господь і замовк.
Текст* 24: Хоча Сварупа Дамодара Ґосвамі збагнув таємницю, все таки він запитав Господа: «Що цей віршик означає? Я не зрозумів нічого».
Текст* 25: Шрі Чайтан'я Махапрабгу відповів: «Адвайта Ачар'я вміє досконало поклонятись Господу і чудово знається на вміщених у ведичній літературі приписах.
Текст* 26: Адвайта Ачар'я запрошує Господа прийти прийняти поклоніння, і на якийсь час затримує Господа, щоб вшанувати Його.
Текст* 27: Коли Він закінчує поклоніння, то відсилає Божество назад. Я не знаю, що означає цей віршик, і не знаю, що в Адвайти Прабгу на думці.
Текст* 28: Адвайта Ачар'я — великий містик. Зрозуміти Його не може ніхто. Він так майстерно віршує, що навіть Я не можу втямити Його віршиків».
Текст* 29: Почувши це, всі віддані здивувались, а найбільше Сварупа Дамодара, що трохи спохмурнів.
Текст* 30: Від того дня настрій Шрі Чайтан'ї Махапрабгу помітно змінився, почуття розлуки з Крішною удвічі загострилось.
Текст* 31: Його екстатичне відчуття розлуки Шріматі Радгарані з Крішною посилювалось щомиті, і тепер усі Його дії, вдень і вночі, скидались на дике божевілля.
Текст* 32: Раптом перед внутрішнім зором Шрі Чайтан'ї Махапрабгу постала сцена від'їзду Господа Крішни до Матгури, і Господь Чайтан'я став проявляти екстатичне божевілля удґгурна.
Текст* 33: Шрі Чайтан'я Махапрабгу обхопив Рамананду Раю за шию і заговорив, мов безумець, а потім став розпитувати Сварупу Дамодару, вважаючи його за Свою подругу-ґопі.
Текст* 34: Як колись Шріматі Радгарані розпитувала Свою подружку Вішакгу, так Шрі Чайтан'я Махапрабгу, прочитавши цього вірша, що його промовила Шріматі Радгарані, заговорив, наче божевільний.
Текст 35: «Подруженько, ну де ж Крішна, що місяцем зійшов над океаном династії Махараджі Нанди? Де ж Крішна, чию голову прикрашає павичеве перо? Де Він? Де Крішна, чия флейта бринить таким глибоким звуком? Ох, де ж Крішна, чиє тіло мерехтить, мов блакитний самоцвіт індраніла? Де Крішна, що так вміло влаштовує танець раса? Ох, де ж Він, порятунок Мого життя? Скажи ж Мені, де знайти Крішну, скарб Мого життя і найліпшого з Моїх друзів. Я потерпаю від розлуки з Ним. Будь прокляте Провидіння, що уготовало Мені таку долю».
Текст* 36: Родина Махараджі Нанди — немов молочний океан, з якого, наче повний місяць, осяваючи весь світ, з'явився Господь Крішна. А очі жителів Враджі — мов птахи-чакори, що повсякчас п'ють нектарне сяйво Його тіла і завдяки тому живуть безтурботно.
Текст* 37: Подружко, де Крішна? Будь ласка, покажи Мені Його. Якщо хоча б мить не бачу Його обличчя, Моє серце крається на шматки. Будь ласка, зараз покажи Мені Його, бо інакше Я помру.
Текст* 38: Вріндаванські жінки схожі на лілії, що ростуть на сонці хтивих бажань. Але місяченько-Крішна дає їм розраду, проливаючи на них нектар Своїх рук. Подруженько, де Мій місяченько? Покажи Його, врятуй Мені життя!
Текст* 39: Подруженько, де та чарівна діадема з павичевим пером, схожим на райдугу в свіжій дощовій хмарі? Де ті жовті шати, що сяють, мов блискавка? А де те перлове намисто, схоже на журавлиний ключ у небі? Темнувате тіло Крішни красою перевершує чорну дощову хмару, яка щойно затягнула небо.
Текст* 40: Якщо комусь у око бодай хоч раз впаде це прекрасне тіло Крішни, то закарбується в його серці повік. Крішнине тіло схоже на манґовий сік, бо щойно він потрапить у жіночий розум, його вже ніяк не видалити звідти. Надзвичайне тіло Крішни — наче колючка ягоди сея.
Текст* 41: Тіло Крішни сяє, як самоцвіт індраніла, і має полиск гарніший за дерево тамала. Сяйво Його тіла зводить весь світ з розуму, тому що Провидіння, добувши суть смаку кохання і змішавши його з місячним світлом, зробило його надзвичайно ясним.
Текст* 42: Глибокі переливи Крішниної флейти перевершують грім свіжих хмар і приворожують слух усього світу. Жителі Вріндавани схоплюються й біжать на той звук, п'ючи нектарний потік сяйва Крішниного тіла, наче спраглі птахи-чатаки.
Текст* 43: Крішна — це океан мистецтв і грації, Він — та панацея, що рятує Мені життя. Люба подруго, відколи Я живу без Нього, найліпшого з друзів, Я клену визначені Мені дні. Гадаю, Провидіння жорстоко обдурило Мене.
Текст* 44: Чому Провидіння підтримує життя того, хто не хоче жити?» Ця думка викликала в Шрі Чайтан'ї Махапрабгу гнів і жаль. Він прочитав вірша з «Шрімад-Бгаґаватам», який картає Провидіння і звинувачує Крішну.
Текст 45: «Ох, Провидіння, ти не маєш співчуття! Ти зводиш втілені душі докупи, поєднуючи їх дружбою та любов'ю, але перш як вони задовольнять свої бажання, ти їх розлучаєш. Твої дії схожі на безглузді забави дітей».
Текст* 46: Провидіння, ти нічого не тямиш у любовних справах, і тому марнуєш всі Наші зусилля. Ти дієш, як мала дитина. Попадись тільки нам у руки! Ми б тебе так провчили, що ти більше б ніколи отак не чинило.
Текст* 47: Гей, жорстоке Провидіння! Твоє серце тверде як камінь. Ти любов'ю зводиш докупи людей, які рідко бачаться одне з одним, а щойно зведеш, ще не встигнуть вони вдовольнити свої бажання, як ти знову розкидаєш їх у різні боки.
Текст* 48: О Провидіння, ти таке безжальне! Ти показуєш прекрасне обличчя Крішни і збуджуєш жагу в розумі й очах, але не встигнуть вони й хвилю попити того нектару, як ти одним помахом забираєш Крішну. Знай же: забирати подароване — це тяжкий гріх.
Текст* 49: Ох, нечестиве Провидіння! Якщо ти відповіси: «Винен Акрура, чому Ти сердишся на мене?», то Я скажу тобі: «Провидіння, ти прибрало Акруриної подоби і вкрало Крішну. Більше ніхто крім тебе не може так вчинити».
Текст* 50: Але виною тут Моя доля. Чого це Я даремно напосілась на тебе? Між тобою і Мною немає близьких стосунків. Однак Крішна — це Моє життя. Це з Ним Ми зійшлись так близько, і це Він став такий жорстокий.
Текст* 51: Той, задля кого Я покинула все, тепер власноручно вбиває Мене. Крішна зовсім не боїться вбити жінку. Я через Нього помираю, а Він навіть не озирнеться на Мене. В одну мить Він обірвав Наші любовні стосунки.
Текст* 52: Але чого Я повинна гніватись на Крішну? Виною тут Моє безталання. Плід Моїх гріхів дозрів, і тому Крішна, що завжди корився Моїй любові, збайдужів. Це свідчить лише про Мою недолю».
Текст* 53: Так Шрі Чайтан'я Махапрабгу побивався через розлуку з Крішною: «Горе, горе! Крішно, куди Ти пішов?» Відчуваючи в серці екстаз ґопі, Шрі Чайтан'я Махапрабгу конав від мук, гукаючи, як і вони: «Ґовіндо! Дамодаро! Мадгаво!»
Текст* 54: Тоді Сварупа Дамодара і Рамананда Рая вигадували способи, щоб заспокоїти Господа. Вони співали пісні про зустріч Радги й Крішни, і це вгамовувало Його серце й розум.
Текст* 55: Так Шрі Чайтан'я Махапрабгу побивався, а тимчасом минало півночі. Врешті-решт Сварупа Дамодара клав Господа відпочивати в кімнаті, яку називали Ґамбгіра.
Текст* 56: Коли Господа поклали спати, Рамананда Рая повернувся додому, а Сварупа Дамодара з Ґовіндою лягли під дверима Ґамбгіри.
Текст* 57: Шрі Чайтан'я Махапрабгу не спав цілу ніч, повторюючи маха-мантру Харе Крішна: Його розум переповнював духовний екстаз.
Текст* 58: Згоряючи від розлуки з Крішною, Шрі Чайтан'я Махапрабгу не знаходив Собі місця. Охоплений хвилюванням, Він встав і почав тертись обличчям об стіни Ґамбгіри.
Текст* 59: Вуста, ніс та щоки Господа сочилися кров'ю з численних подряпин, але Господь через Свій екстаз не усвідомлював нічого.
Текст* 60: В екстазі Шрі Чайтан'я Махапрабгу цілу ніч тер обличчя об стіни, а з горла Йому виривалось белькотання «ґон-ґон», яке Сварупа Дамодара почув через двері.
Текст* 61: Сварупа Дамодара й Ґовінда запалили світильник і зайшли до кімнати. Коли вони побачили Господове лице, їм аж похололо всередині.
Текст* 62: Вони підвели Господа до ліжка й запитали: «Що Ти зробив з Собою?»
Текст* 63: Шрі Чайтан'я Махапрабгу відповів: «Я не знаходив Собі місця в кімнаті і хотів вийти, отож Я ходив вздовж стін, шукаючи дверей.
Текст* 64: Я ніяк не знаходив дверей і все бився головою об чотири стіни. Лице подряпалось, і потекла кров, а Я ніяк не міг вийти».
Текст* 65: В такому божевільному стані розум Шрі Чайтан'ї Махапрабгу був дуже неспокійний. Всі Його дії та слова просто свідчили про безумство.
Текст* 66: Сварупа Дамодара дуже стривожився, але потім придумав одну річ. Наступного дня він обговорив її з усіма відданими.
Текст* 67: Порадившись, вони попрохали Шрі Чайтан'ю Махапрабгу, щоб Він дозволив Шанкарі Пандіті ночувати з Ним в одній кімнаті.
Текст* 68: Отож, Шанкара Пандіта лягав в ногах у Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, і Господь клав на Шанкару Свої стопи.
Текст* 69: Шанкару прозвали Прабгу-падопадганою [«подушкою стіп Шрі Чайтан'ї Махапрабгу»]. Він був наче Відура, про якого колись розповідав Шукадева Ґосвамі.
Текст 70: «Коли покірливий Відура, подушка для стіп Господа Крішни, сказав це Майтреї, в Майтреї у трансцендентній насолоді від бесід про Господа Крішну волосся стало дибки і він почав розповідати».
Текст* 71: Шанкара розтирав Шрі Чайтан'ї Махапрабгу ноги, але під час масажу засипав і залишався лежати на тому самому місці.
Текст* 72: Він засипав, не накрившись, тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу вставав і вкутував його Своєю накидкою.
Текст* 73: Шанкара Пандіта щоразу засипав, але швидко прокидався, сідав і знову брався масувати Шрі Чайтан'ї Махапрабгу ноги. Так він цілу ніч сидів без сну.
Текст* 74: Зі страху перед Шанкарою, Шрі Чайтан'я Махапрабгу не міг ні вийти з кімнати, ні терти Своє лотосове обличчя об стіни.
Текст* 75: Цю розвагу Шрі Чайтан'ї Махапрабгу змалював Раґгунатга даса Ґосвамі в «Ґауранґа-става-калпаврікші».
Текст* 76: «Від розлуки з численними друзями у Вріндавані, дорогими Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, як життя, Він заговорив, наче божевільний. Його інтелект перестав діяти звичайним чином. День і ніч Він терся місяцеподібним обличчям об стіни, і з подряпини Йому текла кров. Нехай же цей Шрі Чайтан'я Махапрабгу з'явиться в моєму серці і зведе мене з розуму, наділивши любов'ю».
Текст* 77: Так Шрі Чайтан'я Махапрабгу день і ніч перебував в океані екстатичної любові до Крішни, то потопаючи, то виринаючи.
Текст* 78: Якось у ніч повні в місяці вайшакга [квітень-травень], Шрі Чайтан'я Махапрабгу пішов у сад.
Текст* 79: Разом з відданими Господь увійшов в один з найпрекрасніших садів, що зветься Джаґаннатга-валлабга.
Текст* 80: Дерева й ліани в саду повністю розквітли, як у Вріндавані. Там лунали розмови бджіл і птахів шука, сарі та піка.
Текст* 81: М'яко віяв вітрець, розносячи пахощі квітів. Він став ґуру і вчив дерева й ліани танцювати.
Текст* 82: Дерева та ліани мерехтіли в яскравому світлі повного місяця.
Текст* 83: Здавалось, що одночасно були присутні всі шість пір року, а особливо весна. Оглянувши сад, Шрі Чайтан'я Махапрабгу, Верховний Бог-Особа, дуже втішився.
Текст* 84: Гуляючи з відданими посеред цього всього, Господь попрохав супутників, щоб вони заспівали вірш із «Ґіта-ґовінди», який починається зі слів «лаліта-лаванґа-лата», а Сам почав танцювати.
Текст* 85: Танцюючи, Господь кружляв навколо кожного дерева та ліани, аж раптом під деревом ашока побачив Господа Крішну.
Текст* 86: Побачивши Крішну, Шрі Чайтан'я Махапрабгу кинувся чимдуж до Нього, але Крішна усміхнувся й зник.
Текст* 87: Знайшовши Крішну і знову загубивши Його, Шрі Чайтан'я Махапрабгу знепритомнів і повалився на землю.
Текст* 88: Весь сад затопили пахощі трансцендентного тіла Господа Шрі Крішни. Відчувши цей аромат, Шрі Чайтан'я Махапрабгу зомлів.
Текст* 89: Але пахощі Крішниного тіла не переставали вливатись у ніздрі Господа, і Він од насолоди збожеволів.
Текст* 90: Якось Шріматі Радгарані промовила до подруг-ґопі одного вірша про те, як Її притягує трансцендентний аромат Крішниного тіла. Шрі Чайтан'я Махапрабгу прочитав того вірша і пояснив його значення.
Текст 91: «Аромат трансцендентного Крішниного тіла перевершує пахощі мускусу і полонить розум усіх жінок. Вісім лотосових частин Його тіла точать аромат лотосів і камфори. Його тіло намащене пахучим мускусом, камфорою, сандалом та аґуру. Люба подруго, той Бог-Особа, що зачаровує навіть Купідона, завжди збуджує в Моїх ніздрях необорне бажання».
Текст* 92: Аромат Крішниного тіла перевершує аромат мускусу й блакитних лотосів. Розливаючись чотирнадцятьма світами, він всіх приваблює і засліплює всіх жінок.
Текст* 93: Подруженько, аромат Крішниного тіла зачаровує весь світ. Передусім він заходить у ніздрі жінок і там залишається, а тоді міцно схопивши, він силою приводить їх до Крішни.
Текст* 94: Крішнині очі, пуп, обличчя, руки й стопи — наче вісім лотосів на Його тілі. З тих восьми лотосів ллються пахощі змішаної з лотосом камфори. Ось як пахне Його тіло.
Текст 95: Коли сандалову пасту змішують із аґуру, кункумою, мускусом та камфорою й намащують на Крішнине тіло, це змішується з первісним ароматом Крішниного тіла й накладається на нього.
Текст* 96: Аромат Крішниного тіла такий знадливий, що приворожує тіло й розум усіх жінок. Він бентежить їхні ніздрі, розпускає їм пояси й коси і зводить з розуму. Все жіноцтво світу підпадає під його владу — ось який розбійник оцей аромат Крішниного тіла.
Текст* 97: Стаючи його рабами, ніздрі так і линуть до нього, хоча іноді вони його знаходять, а іноді ні. Коли вони знаходять цей аромат, вони п'ють і п'ють, ніяк не нап'ються, а коли не знаходять, то помирають від спраги.
Текст* 98: Актор Мадана-мохана відкрив крамницю пахощів, яка вабить до себе все жіноцтво. Він роздає пахощі, не вимагаючи від покупців жодної плати, але від них усі жінки сліпнуть і після того вже не можуть знайти дороги додому».
Текст* 99: Аромат Крішниного тіла відібрав Шрі Чайтан'ї Махапрабгу розум, і Господь метався з місця на місце, наче бджола. Він підбігав до дерев та ліан, надіючись, що там з'явиться Господь Крішна, але знаходив тільки той аромат.
Текст* 100: Сварупа Дамодара і Рамананда Рая співали, а Господь танцював, нетямлячись від щастя, аж до ранку. Тоді ці два супутники Господа придумали, як повернути Його до зовнішньої свідомості.
Текст 101: Отже, я, Крішнадаса Кавіраджа, слуга Шріли Рупи Ґосвамі, оспівав у цій главі чотири Господні розваги: відданість матері, яку Він виявив, як Він вів божевільні розмови, як Він терся вночі обличчям об стіни і як танцював, відчувши аромат Господа Крішни.
Текст* 102: Тоді Шрі Чайтан'я Махапрабгу отямився і, омившись, пішов подивитись на Господа Джаґаннатгу.
Текст* 103: Розваги Господа Крішни сповнені надзвичайної трансцендентної сили. Природа цих розваг недоступна для експериментального методу пізнання і логіки.
Текст* 104: Коли в серці людини прокидається трансцендентна любов до Крішни, її дії не може зрозуміти навіть великий вчений.
Текст 105: «Навіть найобізнаніший вчений нездатний збагнути вчинки та якості піднесеної особи, в серці якої прокинулась любов до Бога».
Текст* 106: Діяння Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, поза сумнівом, незвичайні, особливо Його божевільні розмови. Тому, почувши про ці розваги, не слід аналізувати їх за допомогою світської логіки. Треба просто слухати про них з повною вірою.
Текст 107: Правдивість цих розмов засвідчує «Шрімад-Бгаґаватам». Там, у Десятій пісні, в розділі «Бграмара-ґіта», або «Пісня до джмеля», Шріматі Радгарані від екстазу любові до Крішни говорить, наче божевільна.
Текст 108: Пісні цариць Двараки, наведені наприкінці Десятої пісні «Шрімад-Бгаґаватам», мають особливе значення. Їх не розуміють навіть найбільші вчені.
Текст* 109: Той, хто стає слугою слуг Шрі Чайтан'ї Махапрабгу та Господа Ніт'янанди Прабгу і здобуває Їхню прихильність, вірить у все, що тут описано.
Текст* 110: Намагайтесь з вірою слухати ці історії, бо навіть чути про них — велика втіха. Ці розповіді знищать усі страждання, яких завдає тіло, розум та інші живі істоти, а також страждання, що їх породжують хибні умовиводи.
Текст* 111: Свіжість «Шрі Чайтан'я-чарітамріти» вічно зростає. Якщо слухати її знову й знову, серце і слух здобувають спокій.
Текст 112: Молячись при лотосових стопах Шрі Рупи та Шрі Раґгунатги, завжди прагнучи їхньої милості, я, Крішнадаса, розповідаю «Шрі Чайтан'я-чарітамріту», ідучи їхніми стопами.