ПОЯСНЕННЯ: Коли Уддгава приїхав з Матгури до Вріндавани, привізши ґопі листа від Крішни, ґопі з плачем стали говорити про Крішну. Тут Шріматі Радгарані помітила джмеля й заговорила до Нього, мов божевільна, вважаючи джмеля за Уддгавиного посланця чи за приятеля Уддгави та Крішни. Ось вірші, які Вона промовила (Бгаґ.10.47.12–21):

«Шановний джмелю, ти лукавий дружок Уддгави та Крішни. Ти гарно вмієш торкатися людям до стіп, але Мене цим не надуриш. Ось, видно, що ти сидів на грудях у якоїсь Крішниної подруги, бо в тебе на вусах видніється кункума. Тепер Крішна залицяється до Своїх юних матгурянок. Він тепер заприятелював з матгурянами, навіщо Йому здалися мешканці Вріндавани. Йому тепер немає потреби догоджати нам, ґопі. Ось яка особа послала тебе сюди, тому яка користь з твоєї присутності тут? Звісно, Крішна соромиться, що ти прилетів до цього гурту».

Чим Крішна так образив ґопі, що вони хочуть викинути Його з голови? Відповідь така:

«Крішна перестав давати нам чарівний нектар Своїх губ, тепер Він дає той нектар матгурянкам. Крішна міцно притягує наш розум, але Він схожий на джмеля, як оце ти, що покидає красиву квітку й летить на гіршу. Ось як Крішна обійшовся з нами. Не розумію, чому богиня щастя служить Його лотосовим стопам, чому не покине їх. Схоже, вона вірить облудним обіцянкам Крішни. Але ми, ґопі, вже мудріші за Лакшмі».

Почувши солодкий спів джмеля і вирішивши, що він намагається втішити Її піснями про Крішну, ґопі відповіла:

«Дорогий джмелю, Господь Крішна тут не живе, тепер Він зажив слави Ядупаті [царя династії Яду]. Ми Його чудово знаємо, тому пісні про Нього нас не цікавлять. Летів би ти ліпше співати тим, хто дорогий Йому тепер. Тепер Його обіймами мають нагоду насолоджуватись матгурянки. Тепер вони — Його коханки, і Він вгамовує жар їхніх грудей. Якщо ти полетиш туди й співатимеш тим щасливицям, вони дуже зрадіють і вшанують тебе».

«О збирачу меду, Крішна, мабуть, скучає за нами, ґопі. Напевно ж, Йому згадуються наші забави, і тому Він послав тебе розрадити нас. Не говори до нас! Крішні дуже легко здобути будь-яку жінку в трьох смертних світах, на райських, середніх чи нижчих планетах, бо вигин Його брів заворожує серце. До того ж Йому завше вірно слугує богиня щастя. Проти неї ми геть нікчемні й нічого не варті. Але хоч який Крішна лукавий, Він також дуже щедрий. Можеш передати Йому, що Його прославляють за доброту до нещасних. Через це Його називають Уттамашлокою — тим, кого оспівують добірними віршами».

«Чого ти дзижчиш біля Моїх стіп, благаючи пробачити твої давні обраŸзи. Будь ласка, йди геть від Моїх стіп! Я знаю, це Мукунда відрядив тебе й напоумив, як задобряти нас солодкими словами. Це, звичайно, дуже спритні хитрощі, але Я бачу їх наскрізь, дорогий джмелю. Це з боку Крішни так образливо. Не кажи Крішні, що Я сказала... хоча Я знаю, ти на нас лихий. Ми, ґопі, покинули чоловіків, синів і порушили всі релігійні засади, які забезпечують ліпше наступне життя, і тепер нам нічого не лишається, як служити Крішні. А Крішна, приборкавши Свій розум, легко забув про нас. Тож, більше не говори про Нього. Забудьмо про наші з Ним стосунки».

«Коли ми згадуємо попередні життя Крішни, джмелику, нас бере страх перед Ним. Втілившись як Рамачандра, Він жив, як мисливець, і несправедливо вбив Свого приятеля Валі. Охоплена хіттю Шурпанакга прийшла, щоб задовольнити бажання Рамачандри, але Він був так прив'язаний до Сітадеві, що відтяв Шурпанаці носа. Втілившись як Ваманадева, Він розорив Балі Махараджу і забрав усі його статки, вдаючи, що приймає його поклоніння. Ваманадева схопив Балі Махараджу, як ловлять круків. Любий джмелю, ліпше з такими не водитися. Я знаю: досить заговорити про Крішну і зупинитись дуже важко. Зізнаюсь, Мені Самій бракує сили, щоб перестати говорити про Нього».

«Розмови про Крішну мають таку силу, що зводять нанівець чотири засади релігії: праведність, матеріальне збагачення, вдоволення чуттів і звільнення. Кожен, хто впустить у свої вуха бодай краплину крішна-катги, цілковито звільняється від матеріальної прив'язаності та заздрості. Наче безпритульний птах, він стає жебраком і живе милостинею. Звичайні домашні справи стають для такої людини нестерпні, і вона без жалю все облишає. Таке зречення — справа достойна, але Я жінка і тому не можу до цього вдатись».

«Дорогий посланцю, Я подібна до нетямущої пташини, яка заслухується мелодійним співом мисливця, простодушно йому довіряється, а тоді серце їй пробиває стріла і вона невимовно страждає. Повіривши Крішниним словам, ми тепер нестерпно мучимось. Та що казати, Крішна навіть дряпав нігтями нам обличчя. Він завдав нам стільки болю! Тож покинь говорити про Нього й говори про що-небудь інше».

Почувши ці слова Шріматі Радгіки, джміль полетів геть, а тоді повернувся. Задумавшись, ґопі сказала:

«Ти — любий друг Крішни, тому на Його прохання ти прилетів знову і цим заслужив Мою шану. О найліпший з посланців, кажи, чого ти прохаєш тепер? Чого ти хочеш? Крішна ніколи не відмовиться від радощів кохання, тож ти, напевно, прилетів забрати нас до Нього. Але як ти це зробиш? Ми знаємо, що тепер в Крішни на грудях живуть багато богинь щастя і служать Крішні ліпше за нас».

Вихваляючи джмеля за його розсудливість, Вона заговорила з великою радістю:

«Крішна живе тепер, як великий панич, у матгурській ґурукулі, забувши вріндаванських ґопі. Чи згадує Він милу домівку Свого батька, Нанди Махараджі? Ми всі за природою — Його природжені служниці. Чи згадує Він нас? Чи Він хоч коли-небудь говорить про нас, а чи геть забув? Чи Він ще колись пробачить нас і торкнеться нас Своїми руками, що розливають пахощі аґуру?»