ПОЯСНЕННЯ: Це пісні наведені в «Шрімад-Бгаґаватам» у віршах 15–24 дев'яностої глави Десятої пісні.

Цариці не переставали думати про Крішну. Після забав у воді, цариці сказали: «Подруженько-курарі, Крішна спить, але ми через Нього ніяк не заснемо. Ти смієшся з нас, побачивши, що ми не спимо вночі, але чому ж ти не спиш сама? Здається, що тебе не полишають думки про Крішну. Невже тебе також поранила Крішнина усмішка? Його усмішка дуже чарівна. Дуже пощастило тому, кого поранила така стріла».

«О чакравакі, твої очі широко розплющені всю ніч, тому що ти не бачиш свого друга і дуже страждаєш. Ти плачеш від жалю, чи, може, ти плачеш, намагаючись спіймати Крішну згадками про Нього, знаючи, яку велику втіху дарував царицям доторк лотосових стіп Крішни. Чи, може, ти плачеш, прагнучи надягнути на голову Крішнин вінок? Будь ласка, дай нам ясну відповідь, о чакравакі».

«Агей, океане, тобі всю ніч не вдається спокійно заснути, ти все не спиш і ревеш. Крішна благословив тебе і тепер твоє серце крається, як і наше. З нами Мукунда тільки те й робить, що стирає з нас візерунки кункуми. Ти так само страждаєш, як і ми, Океане».

«Місяченьку, ти немов змарнів від лихоманки, може, ти занедужав на сухоти? Світло твоє не має сили розсіяти пітьму. Може, тебе звели з розуму Крішнині пісні? Чи не тому ти німуєш? Коли ми дивимось на твої страждання, нам здається, що ти один з нас».

«Малайський вітре, скажи нам, будь ласка, чим ми перед тобою завинили? Чому ти роздмухуєш полум'я хіті в наших серцях? Наше серце пробила стріла Ґовіндиного погляду, що вміє майстерно розбурхувати серце чарами Купідона».

«Люба хмарино, Крішнина подруго, ти, мабуть, задумалась про знак Шріватса на Крішниних грудях, який не сходить з думки й нам, царицям, що насолоджуються любовними стосунками з Крішною. Ти занурилась у медитацію, згадуючи про спілкування з Крішною, і через це проливаєш сумні сльози».

«Солодкоголоса зозуле, ти вправно наслідуєш інших. Своїм голосом ти здолаєш оживити мертвого. Тож напоум цариць, скажи, що їхній обов'язок — гідно себе поводити».

«О великодушна горо, ти дуже серйозна та задумлива і міркуєш про щось дуже величне. Як і ми, ти склала обітницю берегти в серці лотосові стопи Крішни, сина Всудеви».

«О річки, дружини океану, ми бачимо, що океан вас не радує. Ви майже пересохли, і прекрасні лотоси більше не гойдаються на Ваших хвилях. Ваші лотоси змарніли, їх не тішить навіть сонце. Так і наші серця, серця нещасних цариць, повисихали, а тіла змарніли без любовних забав із Мадгупаті. Чи ви сохнете й марнієте, як і ми, через те що Крішна не позирає на вас любовним поглядом?»

«Лебедю, ласкаво просимо до нас, дуже раді, що ти прилетів. Як ми знаємо, ти завжди був посланцем Крішни, тож попий молока й розкажи, що Він передає нам. Чи розповідав тобі Крішна що-небудь про нас? Розкажи, будь ласка, чи добре Крішні ведеться? Чи Він згадує про нас? Ми знаємо, що Йому служить тільки богиня щастя. Ми ж лише прислужниці. Як ми можемо поклонятись Йому, якщо Він говорить дуже солодко, але ніколи не виконує наших бажань?»