ПОЯСНЕННЯ: Обґрунтування цього можна знайти у «Таттва-сандарбзі» (10–11) Шріли Джіви Ґосвамі та коментарі Шріли Баладеви Від'ябгушани до неї, і в таких віршах «Брахма-сутри»: стра-йонітвт (1.1.3), таркпратішгнт (2.1.11) і рутес ту абда-мӯлатвт(2.1.27). Пояснення до них дають Шрі Рамануджачар'я, Шрі Мадгавачар'я, Шрі Ніламбаркачар'я і Шріла Баладева Від'ябгушана. У книзі «Сарва-самвадіні» Шріла Джіва Ґосвамі зазначає, що існує десять різновидів доказів — безпосереднє сприйняття, твердження Вед, історичні дані, умовивід та ін., — і хоча всіх їх звичайно визнають за доказ, той, хто робить умовивід, читає твердження Вед, сприймає дійсність чи витлумачує свій досвід, неодмінно має чотири вади. Він схильний помилятись, піддається ілюзії, схильний обманювати і має недосконалі чуття. Хоча доказ може бути істинний, через свої матеріальні вади людина сама може впасти в оману. Якщо не сприймати доказ прямо, існує небезпека, що тлумачення може бути хибним. З цього випливає, що за доказ можна вважати тільки пряме значення. Тлумачення не можна вважати за доказ, хоча його й можна визнати за підтвердження доказу.

На самому початку «Бгаґавад-ґіти» сказано:

Самі слова «Бгаґавад-ґіти» являють собою доказ того, що існує святе місце прощі Курукшетра, на якому Пандави та Куру зібрались, щоб воювати. «Зібравшись там, що вони робили?» — таке запитання Дгрітараштри до Санджаї. Хоча зміст цих слів дуже чіткий, атеїсти намагаються перетлумачити слова дгарма-кшетра і куру-кшетра по-своєму. Тому Шріла Джіва Ґосвамі застерігає нас не довіряти ніяким перетлумаченням. Ліпше розуміти вірші писань так, як вони є, не перетлумачуючи їх.