ПОЯСНЕННЯ: Є два різновиди діяльності: шреяс, або діяльність, що приємна чи корисна в кінцевому підсумку, і преяс, або діяльність, що приємна чи корисна даної миті. Наприклад, діти дуже люблять бавитись. Їм не хочеться ходити в школу і вчитись, і вони гадають, що бавитись день і ніч і розважатися з товаришами — це суть життя. Навіть у трансцендентному житті Господа Крішни ми бачимо, що в дитячому віці Він дуже любив гратися з товаришами-однолітками, пастушкаŸми. Він навіть не приходив додому обідати, і матері Яшоді доводилось виходити й силою відводити його додому. Отож для дитини природно день і ніч бавитись, не дбаючи навіть про здоров'я та інші важливі речі. Це приклад преясу, діяльності, що приємна чи корисна цеї миті. Але існує також шреяс, діяльність, що приємна чи корисна в кінцевому підсумку. Ведична культура вимагає, щоб людина усвідомила Бога. Вона повинна зрозуміти, що таке Бог, що таке цей матеріальний світ, хто вона сама і який їхній взаємозв'язок. Така діяльність називається шреяс, тобто діяльність, що приємна чи корисна в кінцевому підсумку.

У цьому вірші із «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що треба дбати про шреяс. Щоб досягнути остаточної мети шреясу, тобто доброї долі, треба використовувати все, разом зі своїм життям, статками та мовою, не лише для себе, а й для інших. Однак той, хто не дбає про шреяс у своєму житті, нездатний проповідувати шреяс для добра інших.

Цей вірш, якого зацитував Шрі Чайтан'я Махапрабгу, звернений до людей, а не до тварин. Як вказують слова манушйа-джанма в попередньому вірші, ці вказівки призначені для людей. На жаль, люди, хоча й мають людські тіла, поводяться гірше за тварин. Це хиба сучасної освіти. Сучасні просвітителі не знають мети людського життя, їх цікавить одне: як підняти рівень економіки в своїй країні чи в людському суспільстві загалом. Це також потрібно, ведична культура враховує всі сторони людського життя: і дгарму (релігію), і артгу (економічний розвиток), і каму (задоволення чуттів), і мокшу (звільнення). Однак перш за все людство повинно дбати про релігію. Релігійна людина повинна жити за настановами Бога, але, на жаль, люди цієї епохи відкинули релігію і заходились розвивати економіку. Тому заради грошей вони не погребують нічим. Економічне процвітання не означає, що треба добувати гроші правдами й неправдами, людині треба грошей тільки на те, щоб підтримувати тіло й дух. Однак через те, що сучасний економічний розвиток не спирається на релігію, люди стають хтиві, жадібні і шаліють за грошима. Вони просто розвивають якості раджасу (страсті) й тамасу (невігластва), забуваючи іншу якість природи — саттву (добро) і брахманічні якості. Через це суспільство перебуває в хаосі.

«Бгаґаватам» каже, що обов'язок цивілізованої людини — своєю діяльністю допомагати людству наближатись до найвищої мети життя. Схожий вірш є і у «Вішну Пурані», частина третя, глава дванадцята, вірш 45. «Чайтан'я-чарітамріта» наводить його як наступний вірш.