ПОЯСНЕННЯ: Шрі Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі Махараджа щодо цього зауважує: «Якщо людина діє, точно як їй каже духовний вчитель, вона може досягти на своєму життєвому шляху повної досконалості». Такий послух словам духовного вчителя зветься шраута-вак'я і полягає в тому, що учень виконує настанови духовного вчителя без відхилень. Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура з цього приводу зазначає, що учень повинен цінувати слово духовного вчителя більш як саме своє життя та душу. Шрі Чайтан'я Махапрабгу підтверджує це тут, кажучи, що Його духовний вчитель наказав Йому просто повторювати святе ім'я Крішни, і тому Він, слухаючись його наказу, завжди повторює маха-мантру Харе Крішна ('кша-мантра' джапа сад, — еі мантра-сра).

Крішна — джерело всього. Тому, якщо людина перебуває в повній свідомості Крішни, це слід розцінювати як вичерпний доказ Крішниної взаємності в їхніх стосунках. Людина без повної свідомості Крішни пов'язана з Ним лише частково і тому не перебуває у своєму природному становищі. Хоча Шрі Чайтан'я Махапрабгу — Верховний Бог-Особа, Крішна, і духовний вчитель усього всесвіту, Він став на становище учня, щоб Своїм прикладом вчити: відданий повинен строго коритись наказам духовного вчителя і виконувати свій обов'язок — завжди повторювати маха-мантру Харе Крішна. Якщо когось надміру вабить вивчати філософію веданти, йому слід звернути увагу на приклад Шрі Чайтан'ї Махапрабгу. За цієї епохи немає жодної людини, справді гідної вивчати веданту, тому ліпше повторювати святе ім'я Господа. Адже воно являє собою сутність усього ведичного знання, як підтверджує у «Бгаґавад-ґіті» (15.15) Сам Крішна:

«Всі Веди призначені для того, щоб пізнати Мене. Воістину, Я — укладач «Веданти», і Я — той, хто знає Веди».

Тільки дурні облишають служити духовному вчителю і вважають, що сягли висот духовного знання. Перестерігаючи таких нерозсудливих людей, Чайтан'я Махапрабгу Сам явив досконалий приклад того, яким має бути учень. Духовний вчитель дуже добре знає, якого учня до яких обов'язків залучити, але якщо учень, вважаючи себе вищим у знанні за свого духовного вчителя, нехтує його накази і діє незалежно, він зупиняє свій духовний ріст. Кожен учень повинен вважати себе цілковито необізнаним у науці про Крішну і з готовністю виконувати накази духовного вчителя, щоб зміцніти в свідомості Крішни. Учень завжди повинен мати себе за дурня перед духовним вчителем. Не диво, що іноді лжешукачі духовного знання беруть за духовного вчителя людину, яка не годиться навіть в учні, бажаючи держати такого вчителя в своїх руках. Духовного просвітлення так не здобути.

Той, хто не осягнув досконало свідомості Крішни, не може знати філософію веданти. Показне вивчення веданти без розвитку свідомості Крішни — це прояв зовнішньої енерґії, майі. Доки істоту приваблюватиме омана вічнозмінної матеріальної енерґії, вона уникатиме відданого служіння Верховному Богові-Особі. Справжній послідовник філософії веданти — це відданий Господа Вішну, найбільшого з великих і опори всесвіту. Не вирвавшись за межі поля діяльності в служінні обмеженому, неможливо досягти безмежного. Iстинне знання про безмежне, брахма-ґ'яна, — це знання про Всевишнього. Люди, прив'язані до корисливої діяльності та умоглядного знання, не здатні зрозуміти цінності святого імені Господа Крішни, що завжди цілковито чисте, вічно звільнене і повне духовного блаженства. Той, хто віддався під захист святого імені Господа, тотожного з Самим Господом, не має потреби вивчати філософію веданти, бо досягнув мети цього вивчення.

Якщо людина не заслужила повторювати святе ім'я Крішни, але вважає святе ім'я відмінним від Крішни і для того, щоб пізнати Крішну, звертається по допомогу до вивчення веданти, її слід вважати останнім дурнем, що підтвердив Своїми діями Чайтан'я Махапрабгу. Умоглядних філософів, які хочуть зробити на філософії веданти наукову кар'єру, також слід вважати за жертв матеріальної енерґії. Однак людина, яка повсякчасно повторює святе ім'я Господа, вже перетнула океан невігластва. Тому навіть людина низького роду, що взялась повторювати святе ім'я Господа, піднялась, як вважають, вище за рівень вивчення філософії веданти. У «Шрімад-Бгаґаватам» (3.33.7) щодо цього сказано:

«Якщо людина з родини собакоїдів береться повторювати святе ім'я Крішни, слід вважати, що в минулому житті вона пройшла через усі аскези й виконала всі ведичні яґ'ї». В іншому вірші сказано:

«Людина, котра повторює два склади ха-рі, вже вивчила чотири Веди — Сама, Ріґ, Яджур та Атгарву».

Користуючись з цих віршів, деякі сахаджії, які оцінюють все дуже дешево, вважають себе за піднесених вайшнавів, але не хочуть навіть торкатись до «Веданта-сутри» чи філософії веданти. Однак істинний вайшнава повинен вивчати філософію веданти. Тільки якщо навіть після вивчення «Веданта- сутри» людина не береться повторювати святе ім'я Господа, вона не ліпша за майаваді. Отже, не слід бути майаваді і водночас не слід бути невігласом з предмету філософії веданти. Чайтан'я Махапрабгу довів Своє знання веданти в бесіді з Пракашанандою Сарасваті. З цього знати, що вайшнава повинен бути добре обізнаним у філософії веданти, але не вважати, що її вивченням все обмежується і святе ім'я повторювати не треба. Відданий повинен розуміти і важливість філософії веданти, і важливість святих імен. Якщо по студіях веданти людина стає імперсоналістом, вона не зрозуміла веданти. Це підтверджено у «Бгаґавад-ґіті» (15.15). Веданта означає «вершина знання». Вершина знання — це знання про Крішну, що тотожний зі Своїм святим ім'ям. Дешевим вайшнавам (сахаджіям) байдуже до вивчення філософії «Веданти», хоча до неї дали свої коментарі чотири вайшнавські ачар'ї. У Ґаудія-сампрадаї є свій коментар на «Веданту» — «Ґовінда-бгаш'я». Однак сахаджії вважають такі коментарі за умоглядне філософствування, якого не слід навіть торкатися, і думають, що ачар'ї не чисті віддані. Тим самим вони торують собі шлях до пекла.