ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш підсумовує зміст сьомої та восьмої глав, які докладно описують саме свідомість Кши й віддане служіння. Людина повинна вивчати Веди під керівництвом духовного вчителя і вести під його опікою аскетичне, сповнене покут життя. Брахмачрī має жити в домі духовного вчителя як слуга й повинен ходити від двору до двору, прохаючи подаяння і приносити його духовному вчителеві. Він приймає їжу лише за вказівкою вчителя, і якщо учитель якогось дня не кличе учня до столу, то учень говіє. Такими є деякі з ведичних засад, що їх дотримуються брахмачрі.

Вивчаючи Веди під керівництвом учителя з п'ятирічного віку й до двадцяти років, брахмачрī може стати людиною високих чеснот. Вивчення Вед призначене не для того, щоб виховати кабінетного мислителя, а на те, щоб сформувати характер. Після такого виховання брахмачрī може одружитись і почати сімейне життя. Як сімейна людина, ґріхстга, він зобов'язаний здійснювати багато жертвопринесень, щоб досягти дальшого просвітлення. Він також повинен роздавати милостиню згідно з місцевими звичаями, часом й зважаючи на те, хто просить, і вбачати різницю між добродійністю в благочесті, пристрасті та невігластві. Далі, відмовившись од сімейного життя і ставши внапрастгою, він накладає на себе суворі покути: живе в лісі, носить одяг з кори дерев, тривалий час не голиться тощо. Людина, яка пройшла етапи життя брахмачрī, ґріхстги, внапрастги і, зрештою, саннйсі, сягає досконалої стадії життя. Деякі після цього потрапляють до небесних царств і, досягши ще більшої досконалості, дістають перепустку в духовне небо, — або в безособистісне брахмаджйоті, або на планети Ваікуги, або на Кшалоку. Таким є шлях, що окреслений в ведичній літературі.

Однак, привабливість свідомості Кши полягає в тому, що одним єдиним змахом, просто присвятивши себе відданому служінню, можна отримати плоди всіх ритуалів, що їх виконують на різних ступенях життя.

Слова іда відітв вказують на те, що слід глибоко усвідомити настанови, які рī Кша дав у цій і в сьомій главах Бгаґавад-ґīти. Треба намагатись зрозуміти ці глави не за допомогою ерудиції чи розумувань, а слухаючи та обговорюючи їх у товаристві відданих Господа. Глави з сьомої по дванадцяту — суть Бгаґавад-ґīти. Перші шість та останні шість глав немов прикривають шість середніх, які Господь особливо охороняє. Якщо комусь пощастило зрозуміти Бгаґавад-ґīту, особливо ці серединні шість глав, у спілкуванні з відданими Господа, — його життя набуває сенсу й окривається славою, незалежно від здійснення покут, жертвопринесень, добродійності, філософських роздумів й т. ін., бо плодів усієї цієї діяльності можна досягти просто перебуваючи в свідомості Кши.

Той, хто має хоч крихту віри в Бгаґавад-ґīту, повинен вивчати її за допомогою відданого, бо на початку четвертої глави ясно сказано, що Бгаґавад-ґīту можуть зрозуміти лише бгакти; ніхто інший не може збагнути її мети. Тому слід слухати Бгаґавад-ґīту з вуст відданих, а не тих, хто зайнятий розумуваннями. В цьому — ознака віри. Коли людина шукає спілкування з відданим й нарешті знаходить його, вона починає по-справжньому вивчати й розуміти Бгаґавад-ґīту. Завдяки своєму поступові в спілкуванні з відданими, людина залучається до відданого служіння, і на шляху такого служіння розвіюються всі її сумніви щодо Кши, тобто Бога, Його діяльності, форми, розваг, імені та інших Його ознак. Коли всі побоювання остаточно зникають, людина стверджується в своїх заняттях. Потім у людини з'являється смак до вивчення Бгаґавад- ґīти і її свідомість назавжди заполонює Кша. I коли людина сягає духовної вершини, її охоплює любов до Кши. З цього найвищого ступеня досконалості життя відданий безпосередньо переходить до обителі Кши в духовному небі, до Ґолоки Вндавна, де на нього чекає вічне щастя.

Так закінчуються пояснення Бгактіведанти до восьмої глави рīмад Бгаґавад-ґīти, в якій розглядалося осягнення Всевишнього.