ПОЯСНЕННЯ: У Ведах, у Кага Упанішаді, а також у ветватара Упанішаді сказано, що Верховний Бог-Особа підтримує життя незліченних живих істот, згідно з їхнім різним становищем, яке визначає їхня індивідуальна діяльність та наслідки цієї діяльності. Сказано також, що Верховний Бог-Особа за посередництвом Своїх повновладних експансій перебуває в серці кожної живої істоти. Лише святі, що здатні бачити єдиного Верховного Господа як усередині, так і зовні всього, воістину досягають досконалого й вічного миру.

Ведична мудрість, яку було повідано Арджуні, звернена також і до всіх тих, хто вважає себе великим вченим, але насправді має лише вбогий запас знань. Господь ясно каже, що Він Сам, Арджуна і всі царі, які зібрались на полі бою, є вічні індивідуальні істоти, і що Господь вічно підтримує життя в усіх окремих живих істотах, як за їхнього обумовленого стану, так і за звільненого. Верховний Бог-Особа — це Верховна індивідуальна істота, Арджуна ж, вічний супутник Господа, і всі царі, які зібрались там — це вічні підлеглі індивідуальні істоти. Вони існували як особистості в минулому, і в майбутньому вічно існуватимуть як індивідуальні особи. Їхнє особистісне існування ніколи не переривається. Тому ні в кого немає підстав для скорботи.

Господь Кша, верховний авторитет, не підтримує теорію мйвдī, яка твердить, що після звільнення індивідуальна душа, відділившись від покрову мйī, ілюзії, зливається з безособистісним Брахманом і втрачає своє індивідуальне існування. Не знаходить тут підтвердження і теорія, згідно з якою індивідуальність зберігається лише за обумовленого стану. Кша ясно каже, що індивідуальність Господа та всіх інших істот існує вічно, це підтверджується також в Упанішадах. Твердження Кши — авторитетне, адже Кша не може бути підвладним ілюзії. Якби буття індивідуальності не було очевидним фактом, Кша не став би наголошувати на тому, що індивідуальність існує також у майбутньому. Мйвдī може доводити, що індивідуальність, про яку казав Кша, не духовна, а матеріальна. Нехай навіть це й так: індивідуальність — матеріальна, але як же тоді бути з індивідуальністю Кши? Кша каже, що Він був індивідуальністю в минулому й залишиться індивідуальністю в майбутньому. Різними способами Він вказав на Свою особистісність і пояснив, що імперсональний Брахман також підлягає Йому. Кша завжди зберігає духовну індивідуальність. Якщо вважати Його за звичайну обумовлену душу з пересічною індивідуальною свідомістю, то Його Бгаґавад-ґīт втрачає свою цінність як авторитетна стра. Звичайна людина завжди має чотири властиві людям вади і не в змозі дати варте уваги вчення. Ґīт перебуває вище подібних творів. Жодна світська книга не може зрівнятися з Бгаґавад-ґīтою. Якщо вважати Кшу звичайною людиною, то Ґīт втрачає будь-яке значення. Мйвді твердять, що множинність, про яку згадано в цьому вірші — умовна, і що вона стосується лише тіла. Проте, таку тілесну концепцію вже було осуджено в попередніх віршах. Кша вже відхилив тілесну концепцію існування живих істот, тож неможливо, щоб Він вдавався до неї зараз. Таким чином, буття індивідуальності випливає з самої духовної природи, що й підтверджують такі великі чрйі, як рī Рмнуджа та інші. В багатьох місцях Ґīти ясно вказано на те, що усвідомити духовну індивідуальність можуть лише віддані Господа. Ті, хто заздрить Кші, Верховному Богові-Особі, не можуть збагнути справжнього смислу цього великого твору. Невідданий, що намагається зрозуміти вчення Бгаґавад-ґīти, нагадує бджолу, яка ззовні облизує банку з медом. Не можна відчути смаку меду, не відкривши банку. Так само, таїнство Бгаґавад-ґīти доступне лише відданому й нікому більше, — так сказано в четвертій главі цієї книги. I якщо хтось не визнає самого існування Господа, йому не слід навіть і торкатися Ґīти. Тому тлумачення Ґīти філософами мйвдī є найбільш облудною репрезентацією всеосяжної істини. Господь Чаітанйа заборонив нам читати коментарі мйвді і попередив, що, приймаючи філософію мйвдī, людина стає нездатною пізнати істинну тайну Ґīти. Якби індивідуальність була пов'язана лише з емпіричним всесвітом, не було б потреби в ученні Господа. Множинність індивідуальної душі й Господа — це вічна реальність і, як згадувалося вище, Веди підтверджують це.