ПОЯСНЕННЯ: Кожна жива істота — це індивідуальна душа, яка щомиті змінює своє тіло і проявляється то в дитині, то в юнакові, то в старому. I ця, одна й та ж сама душа, що присутня там, завжди залишається незмінною. Iндивідуальна душа зрештою залишає тіло в момент смерті й переселяється в інше тіло. В наступному народженні душа обов'язково дістане тіло — або матеріальне, або духовне, — тому в Арджуни не було підстав журитися з приводу смерті Бгīми й Дрои, за якими він так уболівав. Навпаки, він мав радіти з того, що вони покинуть старі тіла, дістануть нові й омолодять таким чином свою енерґію. З новим тілом ми отримуємо також нову можливість страждати й насолоджуватись, залежно від нашої діяльності в попередньому житті. Тому Бгīшма і Дроа, шляхетні душі, напевно мали одержати в наступному житті або духовні тіла, або, щонайменше, прийняти народження на небесних планетах і пізнати там вищу матеріальну насолоду. В обох випадках не було підстав для скорботи.

Будь-яку людину, що має досконале знання про становище індивідуальної душі, Парамтми та природи, — як матеріальної, так і духовної, — називають дгīрою, тобто найбільш розсудливою людиною. Постійна зміна тіл ніколи не обманює таку людину. Душа неподільна, її не можна розітнути на окремі частини,і тому не можна прийняти теорію мйвдī про загальну єдність духовної душі, бо таке розчленування на різні індивідуальні душі зробило б Всевишнього подільним та змінним, а це суперечить принципові незмінності Верховної Душі.

Як про те сказано в Ґīті, фраґментарні частки Всевишнього існують вічно (сантана) і їх називають кшара; це означає, що вони мають схильність падати вниз, у матеріальну природу. Фраґментарні частки залишаються такими вічно, і навіть після звільнення індивідуальна душа залишається такою ж самою, — фраґментарною. Проте, звільнена, вона вічно живе у блаженстві та знанні поруч з Верховним Богом-Особою. До Наддуші, яка перебуває в кожному тілі і яку називають Парамтмою, можна застосувати теорію відображення. Парамтм відмінна од індивідуальної живої істоти. На небі, що віддзеркалюється у воді, можна побачити і місяць, і сонце, і зірки. Зірки можна порівняти з живими істотами, а сонце або місяць — з Верховним Господом. Арджуна — це індивідуальна фраґментарна духовна душа, а Верховна Душа — це Бог-Особа, рī Кша. Вони перебувають на різних рівнях, що стане зрозумілим з початку четвертої глави. Якби Арджуна був рівний Кші й Кша не посідав вищого становища, — їхні стосунки вчителя і учня втратили б усякий сенс. Якби вони обидва перебували в невігластві, яке породжує ілюзорна енерґія (мй), то навіщо було б одному з них ставати вчителем, а другому — учнем? Таке навчання було б непотрібним, тому що ніхто не може стати авторитетним наставником, якщо на нього впливає мй. Все це свідчить про те, що Господь Кша є Верховний Господь, і Його становище перевершує становище живої істоти, Арджуни, забудькуватої душі, яку ввела в оману мй.