ПОЯСНЕННЯ: Господь одразу ж перейнявся обов'язками вчителя і висловив догану Своєму учневі, посередньо назвавши його дурнем. Господь сказав: «Ти говориш, як учений, проте не знаєш, що вчений — це той, хто розуміє природу тіла і душі, хто не тужить за тілом взагалі, ні за живим, ані за мертвим». В дальших главах буде з'ясовано, що знання — це розуміння матерії, духу і того, хто ними керує. Арджуна твердив, що релігійні засади треба вважати вищими за політичну та суспільну діяльність, однак він не знав, що пізнання матерії, душі і Всевишнього важливіше навіть за релігійні норми. Якщо ж він був позбавлений такого знання, йому не слід було вдавати із себе великого вченого. Його знання було потьмарене і він жалкував за тим, що не варте жалю. Тіло народжується й приречене рано чи пізно загинути, — воно менш вартісне, ніж душа. Хто пізнав це, того слід вважати вченим, і в якому б стані не перебувало його матеріальне тіло, в нього немає підстав для смутку.