ПОЯСНЕННЯ: Ознаки ґуру, істинного духовного вчителя, описано в «Падма Пурані»:

Ґуру повинен перебувати на найвищому рівні відданого служіння. Є три рівні відданих, і за ґуру слід брати відданого найвищого з цих рівнів. Відданий найвищого рівня може бути духовним вчителем для всіх людей. Тут сказано: ґурур нм. Слово нм означає «всіх людей». Ґуру може брати учнів не лише з якоїсь окремої громади. В «Упадешамріті» Рупи Ґосвамі сказано, що ґуру є ґосвамі, тобто він панує над чуттями та розумом. Такий ґуру може брати учнів зі всього світу. Птгівī са ішйт. Так можна визначити ґуру.

В Iндії багато так званих ґуру, але вони обмежують свою діяльність межами якоїсь одної області чи провінції. Вони не мандрують навіть по Iндії, проте проголошують себе джаґад- ґуру, тобто ґуру всього світу. Таких ошуканців не слід приймати своїм ґуру. Iстинний духовний вчитель бере учнів зі всього світу, і кожен може бачити це. Ґуру володіє всіма брахманічними якостями і, як брахмана, знає Брахман і Парабрахман. Тому він присвячує життя на служіння Парабрахману. Iстинний духовний вчитель приймає учнів з усього світу, і йому поклоняються теж по всьому світі, бачачи його якості. Локнм асау пӯджйо йатг харі — люди світу поклоняються йому, як поклоняються Верховному Богові-Особі. Таку честь йому складають через те, що він неухильно дотримується брахманічних засад і вчить цього і своїх учнів. Таку особу називають ачар'я, бо він знає засади відданого служіння, живе за ними сам і вчить своїх учнів йти його стопами. Тому він ачар'я і джаґад-ґуру. Того, хто не вайшнава, хай навіть він народився у брахманічній родині й дуже майстерно вміє проводити жертовні церемонії, за ґуру визнати не можна. За своїми якостями ґуру — це брахмана, і інших він також може перетворювати на брахманів, які мають брахманічні якості і задовольняють вимогам шастр. Брахманізм не передається у спадщину. В «Шрімад-Бгаґаватам»(7.11.35) Шрі Нарада Муні з'ясовує Махараджі Юдгіштгірі, хто такий брахмана. Він каже, що, якщо брахманічні якості проявляє кшатрія, вайш'я чи шудра, то його слід вважати за брахману. Шріла Шрідгара Свамі щодо цього пише у коментарі: амдібгір ева брхмаді-вйавахро мукгйа, на джті- мтрдīтй ха — йасйеті, йад йаді анйатра варнтаре 'пі дйета, тад-варнтара тенаіва лакшаа-німіттенаіва варена вінірдіет, на ту джті-німіттенетй артга — «Найголовніший критерій, за яким слід визначати, ставитись до людини як до брахмани чи як до члена іншої варни, — це наявність або брак самовладання та інших таких брахманічних якостей. Не слід судити за зовнішніми ознаками, як оце походження. Ось про що каже вірш, який починається зі слова йасйа [Бгаґ.7.11.36]. Якщо в людини, яка народилась в одній варні, проявлені властиві якості іншої варни, того слід віднести до тої варни, якості якої вона має, а не до тої, в якій народилася».

Те саме пише Нілакантга, коментатор «Махабгарати»: ӯдро 'пі амдй-упето брхмаа ева брхмао 'пі кмдй-упета ӯдра ева — «Якщо людина посідає брахманічні якості, починаючи з шами [вміння панувати над розумом], то, нехай навіть вона з'явилась на світ у родині шудр, її слід вважати за брахману. Якщо людина посідає такі якості, як кама [хіть], то, нехай навіть вона з'явилась на світ у родині брахманів, її слід вважати за шудру». Ніхто не має права проголошувати себе брахманою на підставі тільки того, що народився у брахманській родині. Він повинен посідати брахманічні якості, згадані у шастрах, зокрема в «Бгаґавад-ґіті»(18.42):

«Спокій, самовладання, аскетичність, чистота, терплячість, чесність, знання, мудрість та релігійність — ось якості, природні для діяльності брахманів».

Того, хто не наділений цими всіма рисами, не можна вважати за брахману. Народження у брахманській сім'ї нічого не вирішує. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура щодо цього зазначає, що Нароттама даса Тгакура і Ш'ямананда Ґосвамі народились не в брахманських родинах, але їх вважають за істинних духовних вчителів, тому що вони були брахмани за своїми якостями. Нароттаму дасу Тгакуру і Ш'ямананду Ґосвамі обрали своїм духовним вчителем такі особи, як Шрі Ґанґа-нараяна, Рамакрішна й багато інших народжених у брахманських родинах.

Маха-бгаґавата — це той, хто прикрашає тіло тілакою і чиє ім'я містить слово даса, яке вказує на його становище слуги Крішни. Крім того, він отримав посвяту від істинного духовного вчителя і вміє поклонятись Божествам, правильно рецитувати мантри, проводити жертвопринесення, підносити Господу молитви і виконувати санкіртану. Він знає, як служити Верховному Богові-Особі і як віддавати шану вайшнавам. Коли відданий стає маха-бгаґаватою найвищого рівня, слід визнавати його за ґуру і поклонятись йому, наче Харі, Богові-Особі. Тільки така особистість гідна становища ґуру. Натомість того, хто має дуже піднесені якості, однак не є вайшнава, не слід вважати за ґуру. За брахману можна визнати тільки вайшнаву. Якщо людина вайшнава, то вона вже само собою брахмана. Якщо ґуру має всі якості вайшнави, його слід вважати за брахману, нехай навіть він народився не в брахманській родині. Кастова система, яка визначає брахману за народженням, незастосовна до істинного духовного вчителя. Духовний вчитель — це брахмана й ачар'я, наділений всіма потрібними якостями. Той, хто не має якостей брахмани, не вміє робити висновки на основі ведичних писань. Нн-стра-вічрааіка-ніпуау. Кожен вайшнава — це духовний вчитель, а духовному вчителю неодмінно притаманна поведінка брахмани. Також він знається на ведичних шастрах.

Аналогічно, духовний вчитель повинен, перш як брати учня, визначити його якості. У нашому русі свідомості Крішни ми вимагаємо від учня, щоб він був готовий відмовитись від чотирьох стовпів гріховного життя: незаконного сексу, м'ясоїдства, самозадурманення і азартних ігор. Передусім, особливо в західних країнах, ми перевіряємо, чи готовий майбутній учень дотримуватись цих реґулівних засад. Після того він отримує вайшнавське ім'я слуги Крішни і посвяту в повторення маха-мантри Харе Крішна, що її він повинен щодня повторювати принаймні шістнадцять кіл на вервиці. Тоді учень виконує віддане служіння під керівництвом духовного вчителя або його представника протягом півроку чи року. По тому його рекомендують до другої посвяти, під час якої учень отримує священний шнур і стає визнаним брахманою. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура запровадив традицію давати істинним вайшнавам священний шнур, і ми йдемо в цьому його слідами. Якості достойного учня описано в «Шрімад-Бгаґаватам»(11.10.6):

Учень повинен посідати перелічені далі якості. Він повинен облишити інтерес до матеріальної діяльності на рівні тілесної концепції життя. Він повинен зректися матеріальної хіті, гніву, жадібності, ілюзії, безумства та заздрості. Він повинен цікавитись тільки пізнанням науки про Бога і бути готовим до всебічного аналізу всіх її нюансів. Він не повинен більше думати: «Я це тіло» або: «Ця річ належить мені». Він повинен мати непохитну віру в духовного вчителя й любити його, а також бути дуже постійним і стійким. Справжній учень повинен розпитуватись про трансцендентне. Він не повинен вишукувати вади серед хороших якостей, і повинен позбутись потягу до матеріальних розмов. Його повинен цікавити тільки Крішна, Верховний Бог-Особа.

Духовний вчитель і учень повинні випробувати одне одного. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура щодо цього вказує, що справжній учень повинен мати сильну цікавість до пізнання трансцендентного. У «Шрімад-Бгаґаватам»(11.3.21) сказано:

«Той, кого цікавить пізнати найвищу мету життя і найвище благо, повинен звернутись до духовного вчителя і віддатись йому». Серйозний учень повинен обирати духовного вчителя дуже обачно, щоб вибрати справжнього. Треба пересвідчитись у тому, що духовний вчитель здатний задовольнити всі трансцендентні потреби. Духовний вчитель повинен визначити, наскільки сильна зацікавленість учня і наскільки він прагне пізнати науку про трансцендентне. Духовний вчитель повинен вивчати інтереси учня не менш як півроку, ба й рік. Духовний вчитель не повинен брати учня поспіхом з огляду на його матеріальні достоїнства. Iноді в духовного вчителя просить посвяту заможний бізнесмен або землевласник. Зацікавлених у матеріальному людей називають вішаї (кармі), і це вказує на їхню прив'язаність до задоволення чуттів. Iноді такі вішаї, йдучи за віянням моди, звертаються до відомого ґуру й прохають взяти їх в учні. Iноді вішаї видають себе за учнів славетного духовного вчителя, аби тільки приховати свою справжню діяльність і зажити слави духовно розвинутих. Iншими словами, вони прагнуть матеріального успіху. Духовний вчитель повинен дуже стерегтися таких людей, адже таке показне учнівство поширене по всьому світі. Духовний вчитель не бере наділеного матеріальними багатствами й достоїнствами учня, щоб зажити собі хвали. Він знає, що спілкуючись із такими учнями-вішаї, він ризикує пасти зі свого рівня. Вчитель, який бере учнів-вішаї, не істинний, а якщо й істинний, то спілкування з лицемірними вішаї може стягнути його донизу. Якщо так званий духовний вчитель бере учня задля власної вигоди чи матеріального зиску, стосунки між духовним вчителем і учнем перетворюються на матеріалістичну угоду і духовний вчитель уподібнюється смарта-ґуру. Є багато кастових ґосвамі, що зробили з цього професію і посвячують учнів, яким байдуже до них чи до їхніх настанов. Такі духовні вчителі задовольняються просто тим, що дістають від учнів якусь матеріальну вигоду. Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура засудив такі стосунки, назвавши духовних вчителів та учнів такого типу громадою дурисвітів та обдурених. Також їх називають баула чи пракріта-сахаджія. Вони намагаються перетворити зв'язок між духовним вчителем і учнем у щось дуже дешеве. Їм бракує серйозного бажання пізнавати духовне життя.

У цьому вірші «Чайтан'я-чарітамріти» треба звернути увагу на слова севйа бгаґавн. Бгаґаваном називають Верховного Бога-Особу, Господа Вішну. Поклонятись треба тільки Господу Вішну. Немає потреби поклонятись півбогам. За це йде мова в «Бгаґавад-ґіті»(7.20):

«Ті, чий розум вкрали матеріальні бажання, віддаються півбогам і поклоняються їм за певними правилами, що відповідають їхній природі».

У «Сканда Пурані» також сказано:

«Той, хто перестає поклонятись Господу Всудеві й поклоняється півбогам, схожий на людину, яка відкидає материнську турботу і здається на ласку відьми».

Господь Крішна також каже в «Бгаґавад-ґіті»(9.23):

«Сину Кунті, ті, хто віддаються іншим богам і з вірою поклоняються їм, насправді поклоняються лише Мені, але роблять це не так, як слід».

Півбоги — це живі істоти, невід'ємні частки Крішни. Тому той, хто поклоняється півбогам, поклоняється, в якомусь сенсі, Крішні, але не так, як це треба робити. Поливати дерево треба правильно: під корінь. Той же, хто замість цього намагається поливати листя й гілки, просто марнує свій час. Якщо людина, замість поклонятись Господу Вішну, поклоняється півбогам, вона дістане тільки матеріальні плоди. Те саме каже й Крішна в «Бгаґавад-ґіті»(7.23):

«Півбогам поклоняються люди, що вбогі на розум, і плоди, які вони отримують за своє поклоніння, обмежені і скороминущі. Ті, хто поклоняється півбогам, потрапляють на планети півбогів, але Мої віддані врешті-решт досягають Моєї верховної планети».

Поклоніння півбогам призначене для нетямущих, бо користь від цього суто матеріальна, тимчасова й ненадійна. Крім того, у «Падма Пурані» сказано:

«Кожен, хто вважає Господа Вішну та півбогів істотами одного рівня, належить, з духовного погляду, до розряду негідників».

У матеріальному світі діють три природні якості, але коли людина досягає духовного рівня, вона, дарма що живе в матеріальному світі, піднімається понад матеріальними ґунами. Господь Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»(14.26):

«Той, хто повністю присвятив себе відданому служінню і не відходить від нього за жодних обставин, одразу підіймається над ґунами матеріальної природи й досягає рівня Брахмана». Однак на рівні матеріальної свідомості навіть особи в ґуні добра піддаються забрудненню ґунами страсті й невігластва. Коли ґуна добра змішана з ґуною страсті, людина поклоняється богові Сонця, Вівасвану. Коли ґуна добра змішана з ґуною невігластва, людина поклоняється Ґанапаті, або Ґанеші. Коли ґуна страсті змішана з ґуною невігластва, людина поклоняється Дурзі, або Калі, зовнішній енерґії Бога. Коли людина перебуває просто в невігластві, вона поклоняється Господу Шіві, бо Господь Шіва — це панівне божество ґуни невігластва в матеріальному світі. Однак коли людина вільна від впливу всіх ґун матеріальної природи, вона піднімається на рівень відданості і стає чистим вайшнавою. Шріла Рупа Ґосвамі пише в «Бгакті-расамріта-сіндгу»(1.1.11):

«Треба служити Верховному Господеві Крішні з трансцендентною любов'ю, не прагнучи за допомогою корисливої діяльності чи умоглядної філософії отримати матеріальний зиск або вигоду. Це називається чисте віддане служіння».

Рівень вішуддга-саттви являє собою бездомісне добро. На цьому рівні особа вже здатна збагнути: рдгйо бгаґавн враджеа-танайас тад-дгма вндванам — «Треба поклонятись Верховному Богові-Особі, синові Нанди Махараджі, а також Його трансцендентній обителі, Вріндавані».

Слова сарва-мантра-вічраа в цьому вірші «Шрі Чайтан'я-чарітамріти» означають «беручи до уваги всі різновиди мантр». Для різних відданих є різні мантри. Є мантра за назвою двадашакшара мантра, складена з дванадцяти складів, а є мантра з вісімнадцяти складів. Також є Нарасімха-мантра, Рама-мантра, Ґопала-мантра та інші. Кожна мантра має своє духовне значення. Духовний вчитель повинен вибрати учневі таку мантру, яка відповідає його здібностям.