ПОЯСНЕННЯ: Коментуючи сорок другий афоризм другої глави другої кганди «Веданта-сутри» (утпаттй-асамбгавт), Шріпада Шанкарачар'я дав облудне тлумачення природи четверного поширення (чатур-в'юхи). У віршах від 41 по 47 цієї глави «Шрі Чайтан'я-чарітамріти» Шрі Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі спростовує облудні докази Шріпади Шанкарачар'ї, якими той намагається заперечити існування особистісного аспекту Абсолютної Iстини.

Верховний Бог-Особа, Абсолютна Iстина, відмінний від будь-яких матеріальних об'єктів, які пізнають методом дослідів та чуттєвого сприйняття. Цю істину пояснює Господу Шіві Сам Нараяна, як то зафіксовано у «Нарада-панчаратрі». Однак Шанкарачар'я, втілення Шіви, з наказу Нараяни, свого повелителя, повинен був завести на манівці моністів, прихильників остаточного зникнення особи. У світі зумовленості всі живі істоти мають чотири основні вади, одна з яких — схильність обдурювати. Найвищою мірою цю схильність обдурювати проявив Шанкарачар'я, аби збити з пуття моністів.

Насправді, зумовлена душа нездатна силою умоглядних роздумів усвідомити опис четверних поширень у ведичній літературі. Тому ці поширення треба визнати за такі, якими Їх описано. Веди по праву настільки авторитетні, що навіть якщо людина чогось не може охопити своїми обмеженими силами, їй треба визнати слова Вед і не створювати власних тлумачень на догоду своєму недосконалому розумінню. Проте в «Шарірака-бгаш'ї» Шанкарачар'я ще більше поглиблює непорозуміння моністів.

Буття четверних поширень духовне і пізнати його можна тільки в стані васудева-саттви (шуддга-саттви), тобто нічим не зумовленого добра, яке відзначає того, хто цілковито занурився в усвідомлення Всудеви. Четверні поширення в усій повноті посідають усі шість щедрот Верховного Бога- Особи і сповна насолоджуються внутрішньою енерґією. Вважати, що Абсолютний Бог-Особа злидар чи що Йому бракує енерґії — тобто гадати, що Він безсилий, — просто ницо. Така ницість стала ремеслом зумовленої душі, дедалі отупляючи її. Той, хто не може розрізнити духовний світ і матеріальний, не володіє якостями, потрібними, щоб аналізувати чи пізнавати становище трансцендентних четверних поширень. У коментарі до «Веданта-сутри» (2.2.42–45) Його Святість Шріпада Шанкарачар'я зробив саме таку зухвалу спробу довести, що в духовному світі цих четверних поширень не існує.

Шанкарачар'я каже (сутра 42), що віддані гадають: Верховний Бог-Особа, Шрі Крішна, — єдиний, вільний від матеріальних якостей і посідає трансцендентне тіло, повне блаженства і вічного буття. Він — найвища мета відданих, і вони гадають, що Верховний Бог-Особа поширюється ще в чотири трансцендентні форми: Всудеву, Санкаршану, Прад'юмну і Аніруддгу. З Всудеви, первинного поширення, походить Санкаршана, з Нього — Прад'юмна, а з Прад'юмни — Аніруддга (саме в такому порядку). Всудеву називають також Параматма, Санкаршану — джіва (жива істота), Прад'юмну — розум, а Аніруддгу — аханкара (оманне его). Серед цих поширень Всудеву вважають за джерело матеріальної природи. Отже, веде Шанкарачар'я, Санкаршану, Прад'юмну й Аніруддгу слід вважати за породження цієї первинної причини.

Великі душі тримаються думки, що Нараяна, відомий також як Параматма, Наддуша, існує поза матеріальною природою, із чим згідна вся ведична література. Майаваді теж погоджуються, що Нараяна може поширюватись у різноманітні форми. Шанкара запевняє, що не збирається заперечувати цю частину переконань відданих, але він не може погодитися з уявленням про те, що Санкаршана походить із Всудеви, Прад'юмна походить із Санкаршани, а Аніруддга походить із Прад'юмни, бо, якщо визнати, що Санкаршана представляє живих істот, створених із тіла Всудеви, то тим самим живі істоти треба було б вважати невічними. Вважають, що живі істоти, щоб зрештою досягнути Верховного Господа, повинні звільнитись від матеріальної скверни, тривалий час поклоняючись у храмі Верховному Богові-Особі, читаючи ведичну літературу, практикуючи йоґу і роблячи праведні вчинки. Але якби живі істоти виникали якогось моменту з матеріальної природи, вони були б невічні і не мали б надії звільнитись і досягти товариства Верховного Бога-Особи. Якщо немає причини, немає й наслідків. У другій главі другої кганди «Веданта-сутри» Ачар'я Ведав'яса також спростував ідею про те, що живі істоти колись народились (нтм рутер нітйатвч ча тбгйа). А що живі істоти не створено, вони мають бути вічні.

Шанкарачар'я каже (сутра 43): віддані гадають, що Прад'юмна, який, мовляв, представляє чуття, постав із Санкаршани, який, як вважають, представляє живих істот. Але неможливо зустріти, щоб особа породжувала чуття. Також віддані кажуть, що з Прад'юмни постав Аніруддга, який, як вважають, представляє его. Але, провадить Шанкарачар'я, якщо віддані не продемонструють, як его і засоби пізнання можуть постати з особи, таке пояснення «Веданта-сутри» неприйнятне, тому що більше ніхто з філософів так ці сутри не пояснює.

Шанкарачар'я каже також (сутра 44), що не може погодитись із твердженням відданих про те, що Санкаршана, Прад'юмна й Аніруддга володіють такою самою могутністю, як Абсолютний Бог-Особа, сповнений шести щедрот: знання, багатства, сили, слави, краси та зреченості — і незаплямований народженням у якийсь певний момент часу. Навіть якщо Вони довершені поширення, Їх плямує факт народження. Всудева, Санкаршана, Прад'юмна й Аніруддга, окремі особи, не можуть бути чимось єдиним. Тому, якщо Їх визнати за абсолютних, довершених і рівних, це означало б, що існує багато Богів-Осіб. Але немає потреби вважати, що існує багато Богів-Осіб, бо визнати існування одного всемогутнього Бога достатньо, щоб пояснити все. Якщо визнати існування більш як одного Бога, це розходитиметься з твердженням про те, що Всудева, Абсолютний Бог-Особа, один і іншого немає. I навіть якщо пристати на те, що всі четверні поширення Верховного Бога тотожні, ми були б змушені погодитись із нелогічним висновком, що хтось із Них невічний. Якщо не визнати, що між цими особами є певні відмінності, то безглуздо обстоювати, що Санкаршана — це поширення Всудеви, Прад'юмна — поширення Санкаршани, а Аніруддга — поширення Прад'юмни. Між причиною і наслідком повинна бути якась різниця. Наприклад, горщик відрізняється від глини, з якої зроблений, і тому глину можна визнати за причину, а горщик — за наслідок. Без певної відмінності безглуздо розрізняти причину та наслідок. Мало того, послідовники засад Панчаратри обстоюють, що Всудева, Санкаршана, Прад'юмна та Аніруддга ніяк не відрізняються знанням чи якостями. Віддані вважають ці всі поширення за єдину сутність, але чому вони обмежують єдність цими чотирма поширеннями? Зрозуміло, що єдність не слід цим обмежувати, бо, як вказують усі шруті та смріті, всі живі істоти, від Брахми до крихітної мурахи, суть поширення Всудеви.

Шанкарачар'я каже також (сутра 45): віддані — послідовники Панчаратри — проголошують, що якості Бога і Сам Бог, володар цих якостей, становлять одне й те саме. Але як школа бгаґавати може довести, що шість щедрот — мудрість, багатство, сила, слава, краса та зреченість — тотожні з Господом Всудевою? Це неможливо.

У «Лаґгу-бгаґаватамріті» («Пурва» 5.165–193) Шріла Рупа Ґосвамі спростовує ці закиди Шріпади Шанкарачар'ї поглядам відданих на природу четверного поширення: Всудеви, Санкаршани, Прад'юмни та Аніруддги. Рупа Ґосвамі каже, що ці чотири поширення Нараяни перебувають у духовному небі, де Вони мають назву Махавастга. Серед цих поширень Всудеві поклоняються, медитуючи на Нього в своєму серці, тому що Він панівне Божество серця, як пояснено в «Шрімад- Бгаґаватам» (4.3.23).

Санкаршана, друге поширення, — це особисте поширення Всудеви, проявлене для розваг. Санкаршана — вмістище всіх живих істот, і тому Його іноді іменують джіва. Санкаршана перевершує красою безліч повних місяців, що ллють променисте світло. Йому поклоняються як началові его. Він наділяє Анантадеву всіма енерґіями підтримувати світ. Крім того, для знищення всесвіту Він проявляється як Наддуша в серцях Рудри, Адгарми (уособлення безбожності), сарп (змій), Антаки (Ямараджі, повелителя смерті) і демонів.

Прад'юмна, третій прояв, постає із Санкаршани. Ті, хто вирізняється інтелектом, поклоняються цьому поширенню Санкаршани, Прад'юмні, як началові інтелекту. В Iлавріта-варші богиня процвітання постійно оспівує славу Прад'юмни і служить Йому з великою відданістю. Його тіло іноді виглядає золотим, а іноді синім, як нові, налиті дощем мусонні хмари. Він — джерело матеріального творіння, і силою творчого начала наділяє Купідона теж Він. Лише з Його волі виникає завзяття, з яким усі люди, півбоги та інші живі істоти продовжують рід.

Аніруддга, четвертий з четверного поширення, — це той, кому великі мудреці та знавці людських душ поклоняються як началові розуму. Його тіло синім кольором скидається на грозову хмару. Він піклується про підтримання проявленого космосу і являє Собою Наддушу Дгарми (божества релігійності), Ману (прародителів людства) і деват (півбогів). «Мокша- дгарма», одне з ведичних писань, називає Прад'юмну Божеством стихії розуму, а Аніруддгу — Божеством стихії его, але Панчаратра-тантри цілковито підтримують опис четверного поширення, який дає Шріла Рупа Ґосвамі.

У «Лаґгу-бгаґаватамріті» («Пурва» 5.86–100) вичерпно з'ясовано природу незбагненних енерґій Верховного Бога- Особи. Спростовуючи докази Шанкарачар'ї, «Маха-вараха Пурана» проголошує:

«Усі різноманітні поширення Бога-Особи трансцендентні і вічні, і всі вони періодично сходять у всі всесвіти матеріального творіння. Їхні тіла, що складаються з вічності, блаженства і знання, незнищенні. Для них неможливий розклад, адже вони не є утвори матеріального світу. Їхні тіла — це сконденсоване духовне буття, завжди сповнене всіх духовних якостей і вільне від бруду матерії».

Збігається з цими словами і опис у «Нарада-панчаратрі»:

«Несхибний Бог-Особа на силі по-різному проявляти Своє тіло відповідно до того, як Йому поклоняються, як оце коштовний камінь вайдур'я переливається синьою, жовтою та іншими барвами». Кожне втілення чимось відрізняється від решти. Це можливо завдяки незбагненній енерґії Господа, силою якої Він може одночасно проявляти Себе як єдиний, як різні часткові форми та як джерело цих часткових форм. Для незбагненних енерґій Господа немає нічого неможливого.

Крішна один і іншого немає, але Він проявляється в різних тілах, як вказує Нарада в Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам»:

«Воістину дивовижно, що єдиний Крішна одночасно став різними Крішнами в 16000 палаців, щоб одружитись з 16000 царівен» (Бгаґ.10.69.2). «Падма Пурана» також пояснює:

«Той самий Бог-Особа, Пурушоттама, відначальна особа, завжди вільна від матеріальних якостей та скверни, на силі проявлятись у різноманітних формах, водночас в одній з них залишаючись лежати в одному місці».

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» сказано: йаджанті тван-майс тв ваі баху-мӯртй-ека-мӯртікам — «Мій Господи, хоча Ти проявляєшся в різноманітних образах, Ти один і іншого немає. Тому чисті віддані зосереджуються на Тобі одному і поклоняються тільки Тобі» (Бгаґ.10.40.7). У «Курма Пурані» сказано так:

«Хоча Господь безособистісний, Він особа, хоча Він великий, Він менший за атом, хоча Він поза барвами, у Нього чорнувате тіло та червоні очі». З матеріального погляду ці описи здаються суперечливими, але якщо усвідомити, що Верховний Бог-Особа володіє незбагненними енерґіями, стає зрозуміло, що ці всі прояви можуть вічно суміщатись у Ньому. За нашого теперішнього стану нам не до снаги усвідомити духовну діяльність та її перебіг, але попри її незбагненність для зануреного в матеріальну дійсність розуму, нам не слід відкидати ці описи як суперечливі.

Хоча це все здається незбагненним, для Абсолюта зовсім не важко погоджувати в Собі всі суперечливі елементи. «Шрімад-Бгаґаватам» засвідчує це в Шостій пісні (Бгаґ.6.9.34–37):

«Господи, всі Твої трансцендентні ігри та розваги здаються незбагненними, тому що не вміщаються в рамки причинно- наслідкових зв'язків матеріальної думки. Ти здатний робити що завгодно, не вдаючись до фізичної дії. Веди кажуть, що Абсолютна Iстина має різноманітні енерґії і не мусить нічого робити особисто. Дорогий Господи, Ти цілковито вільний від матеріальних якостей. Ти можеш без нічиєї допомоги творити, підтримувати й знищувати весь прояв матеріальних якостей, але вся ця діяльність Тебе не змінює.

Ти не пожинаєш плодів Своєї діяльності, на відміну від звичайних істот, демонів та півбогів, що мусять страждати або насолоджуватись внаслідку своїх вчинків у матеріальному світі. Тебе не заторкують наслідки Твоєї діяльності, і Ти вічно сповнений духовної енерґії. Нам важко це осягнути до кінця.

Твої шість багатств безмежні, і тому нікому не злічити Твоїх трансцендентних якостей. Філософи та мислителі губляться в суперечливих явищах фізичного світу і заплутуються в мереживі логічних доказів та суджень. Спантеличені грою слів і збентежені розбіжними висновками писань, вони безсилі наблизитись у своїх теоріях до Тебе — владики й повелителя всіх істот, володаря незглибимої величі. Завдяки Своїй незбагненній енерґії Ти зберігаєш Свою непричетність до якостей цього світу. Ти невловимий для будь-яких матеріальних міркувань і завдяки Своєму чистому трансцендентному знанню залишаєшся недосяжний для будь-яких умоглядних методів пізнання. Завдяки Твоїй незбагненній енерґії в Тобі упогоджуються всі суперечності.

Iноді Тебе вважають за безособистісного, іноді — за особу, але Ти один. Збентеженій людині линва може видатись якою- небудь змією. Задля таких збентежених людей, які не певні щодо Твоєї природи, Ти створюєш усілякі філософії, що відповідають їхньому спантеличеному стану».

Ми повинні завжди пам'ятати про відмінність між діяльністю духовною та матеріальною. Верховний Господь — чистий дух і тому спроможний зробити що завгодно без сторонньої допомоги. В матеріальному світі, якщо ми хочемо зробити горщик, ми потребуємо глини, верстата і гончаря. Але ми не повинні поширювати свої матеріальні уявлення на діяльність Верховного Господа. Він на силі що завгодно створити в одну мить, незважаючи на брак умов, які нам здаються конче потрібними для цього. Коли Господь втілюється з якоюсь певною метою, це не означає, що Він не здатний досягти Свого, не з'являючись. Він може зробити все, просто побажавши цього, але з безпричинної милості приходить і ставить Себе в залежність від Своїх відданих. Він поводиться як син Яшодамати не тому, що залежить від її опіки, а тому, що бажає виявити Свою безпричинну милість. Коли Він приходить, щоб захистити Своїх відданих, Він приймає задля них пов'язані з цим труднощі та випробовування.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Господь до всіх живих істот ставиться однаково і нікого не має за ворога чи за друга, але до відданого, який постійно думає про Нього з любов'ю, Він відчуває особливу прихильність. З цього випливає, що до трансцендентних якостей Господа належить як безсторонність, так і вибіркова прихильність, які, проте, упогоджує Його незбагненна енерґія. Господь — це Парабрахман, джерело безособистісного Брахмана, всепронизуючого аспекту безсторонності. Однак в особистісному аспекті Господь володіє всіма трансцендентними багатствами і виявляє вибіркову прихильність до відданих. Бог проявляє і вибіркову прихильність, і безсторонність, і всі інші якості, бо якби їх не було в Ньому, їх би не було і в творінні. Бог вміщує в Собі все суще, тому в Ньому, як в Абсолюті, все досконало суміщається. У відносному світі такі якості проявляються спотворено і тому недвоїстість переломлюється в нашому сприйнятті як відразлива двоїстість. Перебіг життя в царині духу неможливо пояснити засобами логіки, і тому Господа іноді називають недосяжним для нашого розуміння. Але якщо просто визнати, що Господь незбагненний, то можна побачити, як у Ньому гармонійно поєднується все. Невіддані нездатні зрозуміти незбагненної енерґії Господа і для них сказано, що Господа не охопити звичайними засобами опису. Цю істину підтверджує автор «Брахма-сутр»: рутес ту абда-мӯлатвт — Верховний Бог-Особа незбагненний для звичайної людини і зрозуміти Його можна тільки за допомогою ведичних писань. «Сканда Пурана» каже те саме: ачінтй кгалу йе бгв на тс таркеа йоджайет — «З приводу тем, які звичайній людині не збагнути, сперечатись не слід». Дивовижні якості ми подибуємо навіть у матеріальних речах, як-от коштовні камені та ліки. Часто їхні властивості важко витлумачити. Тому якщо не визнати незбагненної могутності за Верховним Богом-Особою, ми не зможемо обґрунтувати Його верховного становища. Велич Господа вважають незглибимою саме через Його незбагненну могутність.

Невігластво і словоблуддя серед людей дуже поширені, але вони не допомагають зрозуміти незбагненних енерґій Верховного Бога-Особи. Доки ми будемо триматись за своє невігластво і гру словами, ми не визнаємо досконалості шести багатств Верховного Господа. Наприклад, одне з багатств Верховного Господа — це довершене знання. Тому як можна вбачати в Ньому якесь незнання? Ведичні повчання і розсудливі міркування доводять: в тому, що Господь підтримує космічний прояв і водночас залишається байдужим до нього, немає жодної суперечності, адже Господь володіє незбагненними енерґіями. Людині, в якої з думки не йдуть змії, мотузка ввижається змією, і так само людина, яка спантеличена матеріальними якостями і не має знання про Абсолют, бачить Верховного Бога-Особу через призму своїх ілюзій.

Дехто може заперечити, мовляв, Абсолют хибував би на двоїстість, якби Він був одночасно всеохопна свідомість (Брахман) і Бог-Особа, сповнений шести багатств (Бгаґаван). Цей арґумент спростовує сутра: сварӯпа-двайам īкшйате, проголошуючи, що попри зовнішнє враження в Абсолюті не може бути двоїстості, тому що Він один у всьому розмаїтті проявів. Якщо зрозуміти, що всі Свої різноманітні розваги Абсолют проявляє силою Своїх енерґій, це одразу ж усуває позірну несумісність Його незбагненно розбіжних енерґій. «Шрімад-Бгаґаватам» (3.4.16) так описує незбагненну могутність Господа:

«Хоча Верховному Богові-Особі не треба нічого робити, Він таки діє, хоча Він вічно ненароджений, Він народжується, хоча Він найстрашніше для всіх — час, Він у страхові перед ворогом втікає з Матгури і ховається в фортеці, і хоча Він самодостатній, Він одружується з 16000 жінок. Ці розваги здаються вкрай суперечливими і спантеличують навіть наймудріших». Якби ці діяння Господа були проявом ілюзії, мудреці не ламали б над ними голову. Отже, ці діяння в жодному разі не слід брати за уявні. Коли в Господа виникають якісь бажання, Його незбагненна енерґія (йоґамайа) їх задовольняє, влаштовуючи всі ці розваги.

Писання, що їх називають Панчаратра-шастрами, — це визнані ведичні писання, і їхню достовірність засвідчують великі ачар'ї. Ці писання не є плодом діяльності ґун страсті й невігластва. Знавці Вед та вчені брахмани називають їх іноді сатвата-самхіти. Як зазначає «Мокша-дгарма» (349.68), частина Шанті-парви у «Махабгараті», первісний автор цих писань — Нараяна, Верховний Бог-Особа. I проголошують ці писання звільнені мудреці, як ото Нарада чи В'яса, — вільні від чотирьох вад зумовленої душі. Першим Панчаратра- шастри уклав Шрі Нарада Муні. До сатвата-самхіт відносять і «Шрімад-Бгаґаватам». Шрі Чайтан'я Махапрабгу проголосив: рīмад-бгґаватам пурам амалам — «Шрімад- Бгаґаватам» являє собою бездоганну Пурану». Криводушні коментатори та вчені, які спотворюють зміст Панчаратра- шастр, відкидаючи їхні приписи, чинять найогидніший злочин. За наших днів такі негідники-вчені навіть «Бгаґавад- ґіту», яку повідав Крішна, у своїх облудних коментарях витлумачують так, аби довести, ніби Крішни немає. Як майаваді перекручують панчаратріка-відгі, показано далі.

1) У коментарі до «Веданта-сутри» 2.2.42 Шріпада Шанкарачар'я твердить, що Санкаршана — це джіва, або звичайна жива істота. Але в жодному ведичному писанні немає згадки про те, щоб хоч якийсь відданий назвав Господа Санкаршану звичайною живою істотою. Господь Санкаршана — це несхибне довершене поширення Верховного Бога-Особи і належить до категорії Вішну, Він існує поза творінням матеріальної природи. Він відначальне джерело живих істот. Упанішади виголошують: нітйо нітйн четана четаннм — «Він найвища жива істота з усіх живих істот». Тому Він має ім'я вібгу-чайтан'я, «найбільший». Він безпосередня причина космічного прояву і безмежно малих живих істот. Господь Санкаршана — безмежна жива істота, а звичайні живі істоти — безмежно малі. Тому Його в жодному разі не слід зараховувати до числа звичайних живих істот, бо це розходилося б з висновком достовірних писань. Живі істоти теж не належать до світу народжень і смертей. Так запевняють Веди, і цього тримаються всі, хто стоїть на засадах писань і належить до ланцюга учнівської послідовності.

2) Відповідаючи на коментар Шанкарачар'ї до «Веданта- сутри» 2.2.43, слід зауважити, що первинний Вішну, з якого походять усі категорії Вішну в різних їхніх проявах, — це Мула-Санкаршана. Мула означає «первинний». Санкаршана — це теж Вішну, але з Нього поширюються решта Вішну. Це засвідчує «Брахма-самхіта» (5.46), кажучи: як полум'я, запалене від іншого полум'я, світить і гріє незгірш первинного, так само Вішну, що походять із Мула-санкаршани, не поступаються первинному Вішну. Треба поклонятись Верховному Богові-Особі, Господу Ґовінді, що в такий спосіб поширює Себе.

3) Відповідаючи на пояснення Шанкарачар'ї до сорок четвертої сутри, можна сказати, що жоден чистий відданий, твердий послідовник засад Панчаратри, ніколи не погодиться з твердженням, що всі поширення Вішну — різні особи, бо ця ідея цілковито хибна. Навіть Шріпада Шанкарачар'я у коментарі до сорок другої сутри визнає, що Бог-Особа природно здатний поширюватись у різні прояви. Отже, його коментар до сорок четвертої сутри суперечить його ж коментарю до сорок другої сутри. Ця хиба властива коментарям майаваді: в одному місці вони кажуть одне, а в іншому протилежне. Такими засобами вони намагаються спростувати вчення школи бгаґавати, не гребуючи навіть порушенням правил логіки. Потрібно з'ясувати, що хоча школа бгаґавати визнає четверні поширення Нараяни, це не означає, що вона визнає багатьох Богів. Віддані прекрасно знають, що Абсолютна Iстина, Верховний Бог-Особа, — один і іншого немає. Вони аж ніяк не пантеїсти, що поклоняються багатьом Богам, бо це суперечить ведичним настановам. Віддані цілковито й непохитно вірять, що Нараяна трансцендентний і що Він незбагненним чином володіє різноманітними трансцендентними енерґіями. Тому ми радимо вченим звернутись за довідкою до «Лаґгу- бгаґаватамріти» Шріли Рупи Ґосвамі, де ці ідеї чітко роз'яснено. Шріпада Шанкарачар'я спробував довести, що Всудева, Санкаршана, Прад'юмна та Аніруддга поширюються за принципом причинно-наслідкового зв'язку. Він порівняв Їх до глини і глиняних горщиків. Однак це вияв цілковитого невігластва, адже коли Господь поширюється, в цьому немає причин та наслідків (ннйад йат сад-асат-парам). «Курма Пурана» теж зазначає: деха-дехі-вібгедо 'йа неваре відйате квачіт — «Між тілом і душею Верховного Бога-Особи немає ніякої різниці». Причинно-наслідковий зв'язок чинний в сфері матеріального. Наприклад, можна бачити, що батькове тіло є причиною синового тіла, але душа не є ні причина, ні наслідок. На духовному рівні немає відмінностей, які відрізняють причину та наслідок. Всі форми Верховного Бога-Особи — верховний дух, і тому Вони однаковою мірою панують над матеріальною природою. Вони перебувають у четвертому вимірі і являють Собою панівні постаті трансцендентної царини. Їхні поширення вільні від найменшого сліду матеріальної скверни, тому що матеріальні закони не владні над Ними. А поза матеріальним світом закону причинно-наслідкового зв'язку не існує. Тому довершені, трансцендентні, досконалі поширення Верховного Бога-Особи не можна втиснути в рамки понять причини та наслідку. Доказ цьому ведична література:

«Бог-Особа — досконалий і довершений. Він абсолютно досконалий, і тому все, що походить із Нього, як ось проявлений світ, — також довершене ціле і містить у собі все потрібне для його існування. Все, що походить із довершеного цілого, також цілком довершене. Господь — довершене ціле, і тому, дарма що з Нього постають незліченні довершені прояви, Він залишається довершено повний» («Бріхад-аран'яка Упанішада» 5.1). Цілком очевидно, що невіддані грубо спотворюють засади відданого служіння, ставлячи на один рівень космічний прояв — зовнішній аспект Вішну — і управителя майі, Верховного Бога-Особу, або Його четверне поширення. Рівняти майу і дух, або майу і Господа, — це ознака безбожності. Космічне творіння, що проявляє форми життя від Брахми до мурахи, — це зовнішній аспект Верховного Господа. Він обіймає одну чверть Господньої енерґії, як вказано в «Бгаґавад- ґіті» (екеа стгіто джаґат). Космічний прояв ілюзорної енерґії — це матеріальна природа, і в ній усе створено з матерії. Тому не слід силувано порівнювати поширення матеріальної природи і чатур-в'юхи, четверні поширення Бога- Особи, що, на жаль, силкуються робити майаваді.

4) Відповідаючи на пояснення Шанкарачар'ї до «Веданта- сутри» 2.2.45, «Лаґгу-бгаґаватамріта» («Пурва» 5.208-214) так описує трансцендентні якості та їхню духовну природу: «Дехто проголошує, що трансцендентне повинно бути порожнім, вільним від усіх якостей, бо, мовляв, якості проявляються тільки в матерії і скидаються на минущі, мерехтливі міражі. Але з цим не можна погодитись. Верховний Бог-Особа абсолютний, і тому Його якості невідмінні від Нього. Його форма, ім'я, якості і все інше, пов'язане з Ним, так само духовне, як і Він. Будь-який прояв якостей Абсолютного Бога- Особи тотожний Йому. Абсолютна Iстина, Бог-Особа, — це вмістище всієї насолоди, і тому всі трансцендентні якості, які Він проявляє, також сповнені насолоди. Це підтверджує писання «Брахма-тарка», де сказано, що Верховний Господь Харі Свої якості визначає Сам, тому трансцендентні якості Вішну та Його чистих відданих невідмінні від їхніх осіб. У «Вішну Пурані» до Господа Вішну звернена така молитва: «Нехай змилується над нами Верховний Бог-Особа, чиє буття ніколи не забруднюють матеріальні якості». У тій самій «Вішну Пурані» сказано також, що всі якості, які приписують Верховному Господеві, як ось знання, багатство, врода, сила та влада, невідмінні від Нього. Це підтверджує і «Падма Пурана», пояснюючи: коли сказано, що Верховний Господь не має якостей, такі описи слід розуміти як вказівку на те, що Він вільний від матеріальних якостей. У першій главі «Шрімад-Бгаґаватам» (1.16.29) сказано: ,,Дгармо, захиснику релігійних засад, в особі Крішни вічно проявлені всі шляхетні, високі якості. Ці трансцендентні якості прагнуть розвинути також і цілеспрямовані віддані та трансценденталісти"». З цього зрозуміло, що Господь Шрі Крішна, трансцендентна форма абсолютного блаженства, — це джерело всіх прекрасних трансцендентних якостей і незбагненних енерґій. На доказ цьому ми б радили прочитати «Шрімад-Бгаґаватам», Третю пісню, главу двадцять шосту, вірші 21, 25, 27 та 28.

Арґументи Шанкари спростував також Шріпада Рамануджачар'я у «Шрі-бгаш'ї», своєму коментарі до «Веданта- сутри»: «Шріпада Шанкарачар'я спробував прирівняти філософію Панчаратр до філософії атеїста Капіли, щоб таким чином довести розбіжність Панчаратр і ведичних настанов. Панчаратри проголошують, що особа джіви, звана Санкаршана, постала з Всудеви, верховної причини всіх причин, що Прад'юмна, розум, постав із Санкаршани, і що Аніруддга, его, постав із Прад'юмни. Але не можна сказати, що жива істота (джіва) народжується чи що її створено, бо таке твердження розходилося б із словом Вед. Як сказано в «Катга Упанішаді» (2.18), для живих істот, як індивідуальних духовних душ, не існує ні народження, ні смерті. Всі ведичні писання проголошують, що живі істоти вічні. Тому, коли Санкаршану названо джіва, це означає, що Він панівне Божество живих істот. Аналогічно, Прад'юмна — панівне Божество розуму, а Аніруддга — панівне Божество его.

Сказано, що Прад'юмна, розум, постав із Санкаршани. Але якби Санкаршана був звичайна жива істота, це було б неприйнятним, бо жива істота не може створити розум. Веди стверджують, що все — включно з життям, розумом та чуттями — походить з Верховного Бога-Особи. Розум ніяк не може виникнути з живої істоти, бо Веди засвідчують, що все походить із Абсолютної Iстини, Верховного Господа.

Санкаршана, Прад'юмна та Аніруддга володіють всіма силами Абсолютного Бога-Особи, що узгоджується зі словами явлених писань, які містять незаперечні факти і які ніхто неспроможний спростувати. Тому цих членів четверного поширення аж ніяк не можна вважати за звичайних живих істот. Кожен з Них — довершене поширення Абсолютного Верховного Бога, і тому кожен рівний Верховному Господу знанням, багатством, енерґією, владою, звитяжністю та могутністю. Свідчення Панчаратр не можна відкидати. Тільки неосвічені люди, які не вивчали Панчаратр як годиться, гадають, що в питанні народження або появи живої істоти Панчаратри розходяться з шруті. У цьому питанні треба погодитись із присудом «Шрімад-Бгаґаватам», який вказує: «Абсолютний Бог-Особа, відомий як Всудева і дуже ласкавий до Своїх вірних відданих, поширюється в четверні форми, що підпорядковуються Йому і водночас всіма сторонами тотожні Йому». «Паушкара-самхіта» зазначає: «Писання, які рекомендують брахманам поклонятись четверному поширенню Верховного Бога-Особи, називаються аґами [визнані ведичні писання]». Вся вайшнавська література завіряє, що поклонятись цим четверним поширенням — все одно що поклонятись Верховному Богові-Особі Всудеві, який у Своїх різних поширеннях, сповнених шести багатств, може прийняти підношення Своїх відданих у формі плодів їхніх визначених обов'язків. Поклоніння поширенням, які Господь проявляє задля Своїх розваг, тобто Нрісімсі, Рамі, Шеші, Курмі та іншим, приводить людину до поклоніння четвірці Санкаршани. З цього рівня людина переходить до поклоніння Всудеві, Верховному Брахману. У «Паушкара-самхіті» сказано: «Поклоняючись Господеві за всіма приписами, можна досягти Верховного Бога-Особи, Всудеви». Санкаршану, Прад'юмну та Аніруддгу слід визнати за рівних Господу Всудеві, тому що всі Вони володіють незбагненною силою і здатні прибирати трансцендентного вигляду Всудеви. Санкаршана, Прад'юмна та Аніруддга ніколи не народжуються, але перед очима чистих відданих можуть втілюватись у різних проявах. Такий висновок усієї ведичної літератури. Те, що Господь Своєю незбагненною силою може проявлятись перед Своїми відданими, не суперечить вченню Панчаратр. Санкаршана, Прад'юмна та Аніруддга — це панівні Божества, відповідно, всіх живих істот, сукупного розуму та сукупного его, а тому називати Санкаршану, Прад'юмну та Аніруддгу джівою, «розумом» та «его» аж ніяк не суперечить писанням. Ці терміни позначають даних Божеств, як ось терміни «небо» чи «світло» іноді позначають Абсолютний Брахман.

Писання повністю відкидають ідею про те, що жива істота створена. «Парама-самхіта» розповідає, що матеріальна природа, яку використовують для себе інші, насправді бездіяльна і мінлива. Царина матеріальної природи — це поле діяльності для корисливих трудівників. А що матеріальна царина вічно пов'язана з Верховним Богом-Особою, то сама вона також вічна. У всіх самхітах джіву (живу істоту) визнано вічною, а в Панчаратрах повністю відкинуто думку про те, що жива істота народжується. Все, що створене, мусить також загинути. Тож якщо визнати живу істоту народженою, доведеться також визнати, що вона гине. Але ведичні писання обстоюють, що жива істота вічна. Отже не слід вважати, що живу істоту колись створено. На початку «Парама-самхіти» виразно сказано, що постійно змінюється тільки обличчя матеріальної природи. Тож «початок», «знищення» і всі інші терміни цього ряду доречні тільки тоді, коли йдеться за матеріальну природу.

Взявши це все до уваги, стає ясно, що твердження Шанкарачар'ї про те, що Санкаршана народжується як джіва, цілковито розходиться зі словами Вед. Наведеними вище доказами його твердження цілковито спростовано. Щодо цього дуже корисно прочитати коментар Шрідгари Свамі на «Шрімад- Бгаґаватам» (3.1.34)».

Докладне спростування арґументів Шанкарачар'ї, який намагається довести, що Санкаршана — звичайна жива істота, можна знайти в коментарі Шрімат Сударшаначар'ї до «Шрі- бгаш'ї», який називають «Шрута-пракашіка».

Відначальний четверний прояв — Крішна, Баладева, Прад'юмна та Аніруддга — поширюється в другу четвірку, що перебуває на планетах Вайкунтгах у духовному небі. Отже, четверні поширення в духовному небі являють Собою другий прояв первинної четвірки в Двараці. Як уже пояснено, і Всудева, і Санкаршана, і Прад'юмна, і Аніруддга — це незмінні, трансцендентні довершені поширення Верховного Господа, не пов'язані з матеріальними якостями. Форма Санкаршани в другому четверному поширенні не тільки представляє Собою Балараму, а й становить першопричину Причинового океану, де спить Каранодакашаї Вішну, видихаючи насінини незліченних усесвітів.

У духовному небі діє духовна твірна енерґія, звана шуддга- саттва. Це чиста духовна енерґія, і вона підтримує усі планети Вайкунтги з усією пишнотою явлених там щедрот знання, багатства, звитяги та ін. У всіх цих діях шуддга-саттви проявляється могутність Маха-Санкаршани, місця остаточного спочинку всіх індивідуальних живих істот, які страждають у матеріальному світі. Коли настає час знищення космічного прояву, живі істоти, з природи незнищенні, спочивають у тілі Маха-Санкаршани. Тому Санкаршану іноді називають сукупною джівою. Як духовні іскри, живі істоти схильні поринати в бездіяльність, коли стикаються з матеріальною енерґією, як оце іскри вогню схильні згасати, щойно покидають полум'я. Однак духовна вогненність живих істот відроджується, якщо вони спілкуються з Верховною Iстотою. Жива істота може перебувати і в матерії, і в дусі, тому джіву називають межовою енерґією.

Санкаршана — це джерело Карана Вішну, первинного втілення, що творить всесвіти. I цей Санкаршана — лише часткове поширення Шрі Ніт'янанди Рами.