ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш походить із «Бгакті-расамріта- сіндгу» (1.2.278) Шріли Рупи Ґосвамі. Цю саму тему Шріла Рупа Ґосвамі докладніше обговорює у «Лаґгу-бгаґаватамріті» («Пурва» 5.41). Там він посилається на «Вішну Пурану» (4.15.1), в якій Майтрея Муні запитує Парашару щодо Джаї та Віджаї. Майтрея Муні поцікавився, чому Хіран'якашіпу не досяг звільнення, хоча й став у наступному житті Раваною і втішався більшим матеріальним щастям, ніж півбоги, а ставши Шішупалою, який ганив Крішну, він після загибелі звільнився і злився з тілом Господа Крішни. Парашара відповів, що Хіран'якашіпу не визнав Господа Нрісімхадеву за Господа Вішну. Він подумав, що Нрісімхадева — це якась жива істота, що набула такої визначної сили всілякою праведною діяльністю. Охоплений пристрастю, він вирішив, що Господь Нрісімхадева — звичайна жива істота і не збагнув божественної природи Його тіла. Однак, загинувши від рук Господа Нрісімхадеви, у наступному житті він став Раваною, що володів безмежними багатствами. Як Равана, втішаючись безмежними матеріальними насолодами, він не зміг розпізнати в Господі Рамі Бога-Особу. Тому, навіть загинувши від Раминої руки, він таки не досягнув саюдж'ї, злиття з Господнім тілом. Бувши в тілі Равани, він надто привабився до Раминої дружини, Джанакі, і завдяки тому зумів побачити Господа Раму. Але Равана не зрозумів, що Господь Рама — це втілення, і натомість визнав Його за звичайну живу істоту. Однак, загинувши від Раминої руки, він отримав сприятливу нагоду народитись як Шішупала, який володів таким величезним багатством, що навіть міг вважати себе суперником Крішни. Хоча Шішупала завжди заздрив Крішні, він часто промовляв ім'я Крішни і повсякчасно думав про чарівний образ Крішни. Так, постійно думаючи про Крішну і говорячи про Нього, нехай навіть з ненавистю, він очистився від скверни своєї гріховної діяльності. Коли Шішупала як ворог загинув од Крішниної Сударшана-чакри, скверна його гріхів уже розтанула в постійному пам'ятуванні про Крішну і він досягнув звільнення, злившись із тілом Господа.

З цієї історії стає зрозуміло, що навіть той, хто вважає Крішну за ворога і гине від Його руки, може звільнитись, злившись з тілом Крішни. Чого ж тоді досягають віддані, що завше з любов'ю думають про Крішну як про свого повелителя чи друга? Становище, якого досягають ці віддані, повинно бути ліпшим за Брахмалоку, безособистісне сяйво тіла Крішни. Віддані не можуть потрапляти в безособистісне сяйво Брахман, з яким прагнуть злитися імперсоналісти. Віддані дістають місце на Вайкунтгалоці або на Крішналоці.

У бесіді між Майтреєю Муні та Парашарою Муні йшлося головно за те, чи сходять віддані — як оце Джая та Віджая, яких прокляли Кумари, — до матеріального світу щоепохи. Пояснюючи Майтреї історію Хіран'якашіпу, Равани та Шішупали, Парашара не сказав, що ці демони були раніше Джая й Віджая. Він просто описав три їхні послідовні перевтілення. Супутникам Верховного Бога-Особи на Вайкунтзі зовсім не конче приходити щоепохи, коли сходить Господь, щоб грати роль Його ворогів. «Падіння» Джаї й Віджаї сталося лише одної окремої епохи — Джая й Віджая не приходять як демони щодоби. Вважати, що деякі супутники Господа, щоб стати демонами, падають з Вайкунтги щоепохи, — груба помилка.

Верховний Бог-Особа має всі нахили, які можна знайти в живої істоти, адже Він головна жива істота. Тому природно, що іноді Господь Вішну бажає поборотись. Як Він має нахили творити, насолоджуватись, дружити, мати матір та батька тощо, так само Він має нахил боротись. Iноді багаті пани та царі тримають борців, з якими вони влаштовують бої-розваги, і такі самі бої влаштовує Вішну. Демони, які воюють із Верховним Богом-Особою в матеріальному світі, — це, нерідко, Його супутники. Коли демонів обмаль, а Господеві кортить поборотися, Він спонукає когось із Своїх супутників на Вайкунтзі зійти й зіграти роль демона. У випадку, коли сказано, що Шішупала злився з тілом Крішни, треба розуміти, що цей Шішупала не був ні Джая, ні Віджая, це був справжній демон.

У «Бріхад-бгаґаватамріті» Шріла Санатана Ґосвамі пояснює, що коли жива істота зливається із сяйвом Господа, Брахманом, таке звільнення не можна вважати за найвищий успіх у житті, тому що таке звільнення отримували навіть демони, як оце Камса, що прославився різнею брахманів та корів. У відданих таке звільнення викликає відразу. Віддані перебувають у справді трансцендентному стані, тоді як невіддані забезпечують собі пекельні умови життя. Життя відданого завжди відрізняється від життя демона, і усвідомлення відданого відрізняється від усвідомлення демона, як рай від пекла.

Демонам властиво відчувати злобу проти відданих і вбивати брахманів та корів. Тому для демонів злитись із сяйвом Брахмана, можливо, й велика слава, але для відданих це пекло. Життєва мета відданого — розвинути досконалу любов до Верховного Бога-Особи. Ті, хто прагне злитися з сяйвом Брахмана, так само бридкі в своїх бажаннях, як демони. Віддані, що прагнуть спілкуватися з Верховним Господом і виконувати трансцендентне любовне служіння Йому, набагато за них вищі.