ПОЯСНЕННЯ: Якщо жива істота віддано служить Господеві або відправляє трансцендентні обряди, то після численних народжень вона справді може прийти до чистого трансцендентального знання, яке полягає в тому, що Верховний Бог-Особа — це кінцева мета духовного пізнання. На початку духовної реалізації, коли людина намагається позбутись прив'язаності до матеріального, в неї може виявитись деяка схильність до імперсоналізму, але в міру дальшого духовного поступу вона починає розуміти, що в духовному житті існує діяльність і що ця діяльність складає віддане служіння. Усвідомивши це, вона прив'язується до Верховного Бога-Особи і віддається Йому. Тоді вона може зрозуміти, що милість Господа рī Кши для неї є всім, що Він — причина всіх причин, і що матеріальне проявлення залежить від Нього. Вона усвідомлює, що матеріальний світ є спотворене відображення духовного розмаїття і що все в ньому пов'язано з Верховним Господом Кшою. Й відтак Й відтак вона бачить зв'язок усього з Всудевою, тобто із рī Кшою. Подібне бачення людини, коли Всудева стає зримим для неї у всьому, прискорює її повну віддачу себе вищій меті, — Верховному Господеві Кші. Такі сповнені відданості Кші великі душі надзвичайно рідкісні.

Цей вірш чудово пояснено в третій главі ветватара Упанішади (вірші 14 і 15):

В Чгндоґйа Упанішаді (5.1.15) сказано: на ваі вчо на чакшӯші на ротрі на мансīтй чакшате пра іті евчакшате про хй еваітні сарві бгаванті — «В цьому тілі головним чинником аж ніяк не є здатність говорити чи здатність бачити, слухати, думати тощо; життя — ось осередок усієї діяльності». Так само, Господь Всудева, або Верховний Бог-Особа, Господь рī Кша, — Він вища реальна суть усього. В цьому тілі присутні сили, що дозволяють йому говорити, бачити, слухати, думати тощо. Але якщо не усвідомлювати їхній зв'язок із Верховним Господом, вони нічого не варті. А що Всудева є всюдисущим, і все є Всудевою, то відданий, сповнившись знання, вручає себе Йому (див. Бгаґавад-ґīту 7.17 і 11.40).