ПОЯСНЕННЯ: Незважаючи на те, що кшатрійі зобов'язані воювати, Арджуна вагався, чи слід йому битися, ризикуючи викликати невиправдані жертви, чи ухилитись од бою та жити з жебрацтва. Якщо він не переможе ворога, то старцювання стане для нього єдиним засобом до існування. Він також не був упевнений в перемозі, тому що її могла здобути кожна сторона. Але, навіть якщо на них й очікувала перемога (адже їхня боротьба була справедливою), це означало б загибель синів Дгтаршри та інших родичів, а без них життя перетворилось би на тягар, і перемога, врешті-решт, обернулася б поразкою. Всі ці роздуми ясно свідчать про те, що Арджуна був не лише великий відданий Господа, але й мав духовне знання і володів своїми почуттями та думками. Його бажання жити старцюванням, незважаючи на свій царський сан, ще раз свідчить про його відреченість. Такі якості в поєднанні з вірою в слова рī Кши, його духовного вчителя, вказують на справжню доброчесність Арджуни. З усього сказаного можна зробити висновок, що Арджуна був цілком підготований до звільнення. Якщо чуття не впокорені, неможливо оволодіти знанням, а без знання та відданості не йдеться ні про яке звільнення. Арджуна, крім своїх надзвичайних матеріальних чеснот, також був наділений всіма цими необхідними якостями.