на йад вача чітра-пада харер йао
джаґат-павітра праґīта кархічіт
тад вйаса тīртгам уанті мнас
на йатра хас нірамантй уік-кшай
на — не; йат — те; вача — слова; чітра-падам — оздобний; харе — Господа; йаа — славу; джаґат — всесвіт; павітрам — очищений; праґīта — описано; кархічіт — ледве; тат — то; вйасам — круки; тīртгам — місце прощі; уанті — вважають; мнас — святі особистості; на — не; йатра — де; хас — усебічно досконалі істоти; ніраманті — насолоджуються; уік-кшай — ті, хто живе у трансцендентній обителі.
ПОЯСНЕННЯ: Ворона й лебідь — птахи різного польоту, бо думки в них зовсім про різне. Тих, хто діє заради насолоди плодами своєї діяльности, тобто перебуває під впливом страсти, порівнюють до круків, тоді як святих особистостей, що сягнули найвищого рівня досконалости, порівнюють до лебедів. Круки тішаться на смітниках, так само оплутані пристрастями люди, що діють задля насолоди плодами своїх дій, втішаються вином та жінками, їх тягне до місць, де можна здобути грубу чуттєву втіху. Лебедів, натомість, не приваблюють місця, де збирають свої наради ворони; їм люба природна краса, краєвиди з прозорими водоймищами, прикрашеними лотосовими квітами, що їх природа наділила чудовим розмаїттям кольорів. Така є різниця між цими птахами.
Природа наділила кожен з видів життя специфічним типом мислення, і тому неможливо підігнати їх під одну мірку.
Так само для людей з різним типом мислення є різна література. Більшість літературних творів, що насичують ринок, — це головно помиї грубочуттєвої тематики, що приваблюють людей воронячої натури. Зазвичай це мирська балаканина, темами якої є грубе тіло та тонкий розум. Ці теми описані барвистою мовою, щедро присмаченою світськими порівняннями та метафорами. Але попри все в них не оспівана Господня велич. Таку поезію і прозу, хоч би за що в них йшлося, вважають за оздоби на тілі мерця. Духовно розвинуті люди, що їх порівнюють до лебедів, не дістають втіхи в тій мертвій літературі — нею насолоджуються духовно мертві. Хоч які налички наліплюй на ці твори, написані під впливом ґун страсти й невігластва, вони не можуть задовольнити духовного голоду людської істоти, і тому високодуховні, подібні до лебедів, люди навіть не торкаються їх. Таких піднесених духовних осіб називають ще мнаса, тому що вони ніколи не сходять з піднесеного духовного рівня трансцендентного добровільного служіння Господеві. Це абсолютно виключає кармічну діяльність, ціль якої — задовольняти чуття грубого тіла чи тішити мудруваннями тонке тіло: егоїстичний матеріальний розум.
Визнані в суспільстві літератори, науковці, світські поети, схильні до умоглядного теоретизування філософи та політики, — всі цілковито зосереджені на матеріальному поступові, що скерований на чуттєву втіху, і є просто маріонетки в руках матеріальної енерґії. Їхня насолода — бавитися серед тем-покидьків. За Свамі Шрідгарою, це насолода для охочих до продажного кохання.
Але парамахамси, що знають, в чому суть людської діяльности, черпають втіху в творах, які оповідають за славу Господа.