наманті йат-пда-нікетам тмана
івйа хнīйа дганні атрава
катга са вīра рійам аґа дустйадж
йуваішатотсрашум ахо сахсубгі
наманті — схилялися; йат-пда — чиї стопи; нікетам — під; тмана — власний; івйа — добробут; хнīйа — всі приносили; дганні — багатство; атрава — вороги; катгам — з якої причини; са — він; вīра — звитяжний; рійам — пишноти; аґа — о; дустйаджм — неперевершений; йув — у розквіті юности; аішата — побажав; утсрашум — відмовитись; ахо — вигук; саха — разом з; асубгі — життям.
Його могутність і слава як імператора були такі, що всі вороги самі приходили схилити голову до його стіп і, прагнучи собі добра, віддавали йому всі свої багатства. Він був у самому розквіті юности, повен сил, а пишнота його царського двору не мала рівних. Звідки ж в ньому виникло бажання покинути все, навіть життя?
ПОЯСНЕННЯ: Усе в його житті було сприятливе. Він, людина доволі молода, мав змогу тішитись життям так, як це доступне володарю та багатій людині. В його становищі жоден і не подумав би відходити від діяльного життя. А що Махараджа Парікшіт був такий могутній та доблесний лицар, збирати державні податки було легко: навіть вороги приходили вклонитися до його стіп і віддати свої багатства, знаючи, що матимуть з того користь. Махараджа Парікшіт був праведний цар. Він підкорив своїх ворогів, і тому царство його процвітало: доволі було і молока, і збіжжя, і металів, ріки й гори теж були повні багатств. Отже, на матеріальний погляд не було нічого такого, що могло спричинитись до незадоволення. Нікому й на думку не спадало, що імператор може передчасно зректися царства і піти з життя. Мудреці прагнули почути про це.
