ПОЯСНЕННЯ: Ми вже говорили за те, що до людини, яка виконує чисте віддане служіння Господеві, самі собою приходять досконале знання та неприв'язаність до матеріального існування. Але є й такі люди, що вважають: уся різноманітна визначена діяльність, не виключаючи й релігії, існує про матеріальну користь. Людям у будь-якій частині світу властиво сподіватися, що за своє релігійне і будь-яке інше визначене для них служіння вони матимуть якийсь матеріальний зиск. Навіть ведичні писання пропонують на винагороду за всілякі релігійні дії різні манливі матеріальні здобутки, і ці принади та благословіння є для людини найпривабливіше, що дає релігійність. Чому ж так званого віруючого вабить матеріальний зиск? Тому що матеріальний зиск дасть йому змогу здійснити свої бажання, а це своєю чергою задоволить прагнення чуттєвої насолоди. Отаке це коло визначених обов'язків людини: так звана релігійність, що веде до матеріального достатку, і матеріальний достаток, що дає задоволення бажань. Iнтерес усіх груп активного населення один — чуттєва насолода. Але слова Сути Ґосвамі повністю спростовують цю концепцію, і їх можна вважати за остаточний присуд «Шрімад-Бгаґаватам».

Ні в якому разі не слід виконувати визначеного служіння, прагнучи тільки матеріального зиску. Не можна також вживати матеріальний здобуток на чуттєві втіхи. З дальшого вірша можна дізнатися про те, як слід використовувати матеріальні надбання.