ПОЯСНЕННЯ: Iснує два типи знищення проявленого космосу. Наприкінці кожного періоду з 4320000000 сонячних років, коли Брахма, володар окремого всесвіту, кладеться спати, настає знищення першого типу. А в кінці Брахминого життя, тобто через сто його років, а це 8640000000х30х12х100 сонячних років за нашим ліком, знищується увесь всесвіт. В обох випадках матеріальна енерґія (махат-таттва) вкупі з межовою енерґією (джіва-таттвою) входять у тіло Верховного Господа. Жива істота перебуває там у стані сну до наступного творення матеріального світу. Так виникає, існує та гине космічне проявлення.

Матеріальне творення відбувається завдяки взаємодії трьох ґун матеріальної природи, що їх приводить до руху Господь, і тому у вірші вказано, що Господь існував до того, як були приведені в дію ґуни матеріальної природи. В шруті-мантрі сказано, що до творення існував тільки Вішну, Верховний Господь. Ні Брахми, ні Шіви, ні когось іншого з півбогів не було. «Вішну» в даному випадку означає Маха- Вішну, що лежить на водах Причинового океану. Просто з Його віддиху постають зародки всіх усесвітів, що далі ступенево розвиваються і стають велетенських розмірів утворами з безліччю планет у кожному. Зародки всесвітів розвиваються у велетенські тіла, так само як насінини баньяну розвиваються у велетенські баньяни.

Маха-Вішну є повна частка Господа Шрі Крішни. Про Господа Крішну у «Брахма-самхіті» сказано:

«Я в шанобі схиляюсь перед відначальним Богом-Особою, Ґовіндою, що Його повною часткою є Маха-Вішну. Всі Брахми, володарі всесвітів, живуть лише протягом Його віддиху, після того як з пор Його трансцендентного тіла народилися всесвіти» («Брахма-самхіта» 5.58).

Отож Ґовінда, Господь Крішна, є причиною і Маха-Вішну теж. Жінки, що згадували про цю ведичну істину, почули про це певно що з авторитетних джерел. Точне знання про трансцендентне можна здобути тільки з авторитетних джерел — іншого способу не існує.

Коли минає сто років Брахми, живі істоти самі собою входять у тіло Маха-Вішну, але це не означає, що вони втрачають свою індивідуальність. Їхня індивідуальність зберігається, і щойно верховною волею Господа настає час нового творення, всі бездіяльні живі істоти, що спали, знов мають змогу діяти у різноманітних сферах відповідно до своєї діяльности в попередніх життях. Це називають суптоттгіта-нййа — «пробудитись зі сну і виконувати далі свої обов'язки». Коли людина спить, вона забуває, хто вона, який її обов'язок і все, що складає її життя в стані пильнування. Прокинувшись, вона проте одразу згадує, що має робити, і знов береться до своїх обов'язків. Так само живі істоти лишаються в тілі Маха-Вішну після знищення всесвіту, але щойно настає час нового творення, вони піднімаються зі сну і беруться до того, чого не встигли завершити. Те саме каже і «Бгаґавад-ґіта» (8.18–20).

Господь існував до того, як була приведена в дію творча енерґія. Він не є утвором матеріальної енерґії. Тіло Господа цілковито духовне, і ніякої різниці між Його тілом і Ним Самим немає. До творення Господь перебував у Своїй обителі, абсолютній і єдиній.