ПОЯСНЕННЯ: Шрі Чайтан'я Махапрабгу хотів звести на очі ачар'ї-таттваваді, що загальна поведінка таттваваді не сприяла розвитку чистого відданого служіння, що має бути вільним від домішок корисливої діяльності та умоглядного розумування. Що стосується корисливої діяльності, то забруднення проявляється в бажанні піднятись на вищий життєвий рівень, а що стосується умоглядного розумування, таке забруднення проявляється в бажанні злитися з існуванням Абсолютної Iстини. Таттвавада-сампрадая Мадгвачар'ї тримається засад варнашрама-дгарми, що пов'язана з корисливою діяльністю. Їхнє поняття щодо остаточної мети (мукті) — це просто різновид матеріального бажання. Чистий відданий повинен бути вільний від усіх різновидів матеріального бажання. Він просто присвячує себе служінню Господеві. Однак Чайтан'я Махапрабгу був задоволений тим, що Мадгвачар'я-сампрадая, чи таттвавада-сампрадая, визнає трансцендентну форму Господа. Це велике достоїнство вайшнавських сампрадай.

Трансцендентної форми Господа не визнає майавада-сампрадая. Якщо вайшнавська сампрадая також піддається таким імперсональним настроям, то така сампрадая не має під собою взагалі ніякої основи. Iснує багато так званих вайшнавів, які мають на меті врешті-решт злитися з існуванням Господа. Наприклад, філософія сахаджія-вайшнавів зводиться до того, щоб злитися зі Всевишнім воєдино. Шрі Чайтан'я Махапрабгу вказує, що Шрі Мадгавендра Пурі прийняв Мадгвачар'ю тільки тому, що його сампрадая визнає трансцендентну форму Господа.