ПОЯСНЕННЯ: Цього вірша узято із «Шрімад-Бгаґаватам»(10.14.55). Парікшіт Махараджа запитав Шукадеву Ґосвамі про те, чому Крішна був такий любий жителям Вріндавани, що любили Його над своїх власних дітей і навіть над життя. Шукадева Ґосвамі відповів на це, що кожен дуже й дуже любить свою атму, душу, а надто ті живі істоти, які отримали матеріальні тіла. Однак ця атма, духовна душа, являє собою невід'ємну частку Крішни. Тому Крішна дуже дорогий кожній живій істоті. Кожному дуже дороге його тіло, кожен всіляко захищає тіло, тому що в тілі живе душа. Через тісний зв'язок душі й тіла тіло для кожного має велике значення і кожному дороге. Так само всім живим істотам дуже й дуже дорога душа, тому що вона невід'ємна частка Крішни, Верховного Господа. На жаль, душа забуває своє природне становище і вважає себе просто тілом (деха-тма-буддгі). Через це душа потрапляє під владу законів матеріальної природи. Коли жива істота за допомогою інтелекту знову пробуджує в собі потяг до Крішни, вона розуміє, що вона не тіло, а невід'ємна частка Крішни. Сповнившись цього знання, вона вже не діє під впливом прив'язаності до тіла і всього з ним пов'язаного. Джанасйа мохо 'йам аха маметі. Матеріальне існування, в якому істота думає: «Я тіло, і ось це належить мені», — також ілюзія. Свою прив'язаність слід скерувати знову на Крішну. «Шрімад-Бгаґаватам»(1.2.7) проголошує:

«До кожного, хто починає віддано служити Богові-Особі, Шрі Крішні, самі собою, безпричинно, приходять знання й неприв'язаність до світу».