ПОЯСНЕННЯ: Ведичні писання треба вважати за джерело істинного знання. Але якщо людина не приймає ведичних писань такими, як вони є, вона зійде з істинної путі. Наприклад, «Бгаґавад-ґіта» — це важливе ведичне писання, що його навчають уже багато років. Проте пояснювали його безчесні негідники, і через їхні коментарі люди не отримували від «Бгаґавад-ґіти» користі й ніхто з них не прийшов до розуміння свідомості Крішни. Але нині, коли смисл «Бгаґавад-ґіти» представлено як він є, за якісь чотири-п'ять років тисячі людей по всьому світі прийшли до свідомості Крішни. Це вказує на різницю між прямим та непрямим поясненням ведичних писань. Тому Шрі Чайтан'я Махапрабгу сказав: мукгйа-вттйе сеі артга парама махаттва — «Пояснювати ведичні писання у їхньому прямому значенні, без облудних коментарів, гідно хвали». На жаль, Шрі Шанкарачар'я, з наказу Верховного Бога-Особи, пішов на компроміс між атеїзмом і теїзмом, щоб обманути атеїстів і підвести їх до теїзму. Задля цього він відмовився від прямого методу ведичного пізнання і намагався витлумачити писання непрямо. Саме задля того він написав «Шарірака-бгаш'ю», коментар на «Веданта-сутру».

Отже, «Шарірака-бгаш'ї» не слід надавати великої ваги. Щоб зрозуміти філософію веданти, треба вивчати «Шрімад- Бгаґаватам», що розпочинається словами: о намо бгаґавате всудевйа, джанмдй асйа йато 'нвайд ітарата чртгешв абгідж сва-р — «Я схиляюсь перед Господом Шрі Крішною, сином Васудеви, перед Верховним Всюдисущим Богом-Особою. Я медитую на Господа Крішну, трансцендентну реальність, первинну причину всіх причин, що з Нього всі проявлені всесвіти постають, в Ньому існують і в Ньому розчиняються. Я медитую на вічно осяйного Господа, що знає, прямо чи непрямо, про всі явища, але що разом із тим завжди цілковито незалежний» (Бгаґ.1.1.1). Справжній коментар до «Веданта-сутри» — це «Шрімад-Бгаґаватам». На жаль, кожен, кого приваблює коментар Шрі Шанкарачар'ї, «Шарірака-бгаш'я», прирікає себе на духовну смерть.

Хтось може заперечити: Шанкарачар'я — це втілення Господа Шіви, невже він може так обдурити людей? Відповідь полягає в тому, що він зробив це з наказу свого повелителя, Верховного Бога-Особи. Це підтверджує «Падма Пурана», у якій сам Господь Шіва каже:

«Філософія майавади, — пояснював Господь Шіва дружині, Парваті, — безбожна. Це прихований буддизм. Люба Парваті, за Калі-юґи я прибираю подоби брахмани і вчу цієї вигаданої філософії, майавади. Щоб обманути атеїстів, я проголошую, що Верховний Бог-Особа не має форми та якостей. У своїх поясненнях до веданти я викладаю ту саму філософію майавади, заперечуючи особистісну форму Бога, щоб збити людей з пуття і привести до атеїзму». У «Шіва Пурані» Верховний Бог-Особа сказав Господу Шіві:

«За Калі-юґи введи звичайних людей в оману, збиваючи їх з пуття вигаданими тлумаченнями Вед». Таку інформацію наводять Пурани.

Шріла Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура пояснює, що мукг'я-врітті («пряме значення») — це абгідга-врітті, або значення, яке можна взяти прямо з словникових визначень, тоді як ґауна-врітті («непряме значення») — це значення, до якого людина домислюється, не йдучи за словником. Наприклад, певний політик сказав, що слово курукшетра вказує на тіло. Але в словнику такого визначення слова курукшетра немає. Отож це вигадане значення належить до ґауна-врітті, а пряме значення, дане в словнику, являє собою мукг'я-врітті, чи абгідга-врітті. Така різниця між цими двома типами значень. Шрі Чайтан'я Махапрабгу радить опановувати ведичну літературу, користуючись абгідга-врітті, а ґауна-врітті Він відкидає. Iноді, щоправда, ведичні писання пояснюють за допомогою лакшана-врітті, чи ґауна-врітті, але такий підхід не слід мати за непорушну істину.

Мета всіх міркувань, наведених в Упанішадах та «Веданта- сутрі», полягає в тому, щоб дати філософське обґрунтування особистісного аспекту Абсолютної Iстини. Iмперсоналісти, проте, аби довести власну філософію, трактують ці міркування з погляду лакшана-врітті, тобто непрямого значення. Так, замість того, щоб бути таттва-ваді, тобто шукачами Абсолютної Iстини, вони стають майаваді, зануреними в ілюзію матеріальної енерґії. Коли Шрі Вішну Свамі, один з чотирьох ачарій вайшнавізму, написав працю з шудгадвайта- вади, майаваді одразу скористалися з цієї філософії, щоб з її допомогою довести свою адвайта-ваду, чи кеваладвайта-ваду. Щоб спростувати цю кеваладвайта-ваду, Шрі Рамануджачар'я представив філософію вішіштадвайта-вади, а Шрі Мадгвачар'я — філософію таттва-вади. Обидві ці філософії створюють для майаваді непереборні труднощі, не залишаючи від їхньої майавади каменя на камені. Дослідникам ведичної філософії прекрасно відомо, як дошкульно вішіштадвайта-вада Шрі Рамануджачар'ї і таттва-вада Шрі Мадгвачар'ї розвінчують імперсональну філософію майаваді. Що ж до Шрі Чайтан'ї Махапрабгу, то Він просто взяв пряме значення положень філософії веданти, і філософія майавади одразу ж зазнала поразки. Господь Чайтан'я Махапрабгу, висловлюючи Свій погляд на «Шарірака-бгаш'ю», сказав, що кожен, хто приймає викладені в ній засади, приречений на загибель. Те саме каже «Падма Пурана», в якій сам Господь Шіва повідомляє Парваті:

«Послухай, моя люба дружино, я розповім тобі, як я поширював невігластво через філософію майавади. Почувши цю філософію, впаде навіть великий вчений. У цій філософській системі, що, поза сумнівом, для людського загалу дуже шкідлива, я спотворив істинний смисл Вед і порадив задля звільнення від карми припинити будь-яку діяльність. У цій філософії майавади я описав джіватму і Параматму як одне й те саме». Господь Шрі Чайтан'я Махапрабгу та Його послідовники засудили філософію майавади, про що розказано у «Шрі Чайтан'я-чарітамріті» (Ант'я-ліла2.94-99). Там Сварупа Дамодара Ґосвамі каже, що кожного, хто прагне зрозуміти філософію майаваді, слід вважати за божевільного. Насамперед це стосується до вайшнавів, які читають «Шарірака- бгаш'ю» і вважають, що вони єдині з Богом. Філософи- майаваді викладають свої арґументи такою привабливою, барвистою мовою, що іноді можуть похитнути навіть маха- бгаґавату, дуже розвинутого відданого, якщо той слухатиме їхню філософію. Але справжньому вайшнаві нестерпно слухати будь-які філософські вчення, що проголошують тотожність Господа і живої істоти.