ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш підсумовує зміст попередніх. Господь каже Арджуні, що того, хто цілком перебуває в свідомості Кши і не знає нічого, крім Кши, називають махтмою; крім того є й такі особистості, що не досягли рівня махтми, але теж так чи інакше поклоняються Кші. Деяких з них вже було описано: це ті, хто страждає, нужденні, допитливі, а також ті, хто прагне знань. Але є ще й інші, вони стоять нижче, і їх поділяють на три групи: 1)ті, хто вшановує себе як єдиного із Верховним Господом; 2)ті, що вигадують якусь форму Верховного Господа й вшановують її; 3)ті, що визнають всесвітню форму Верховного Бога-Особи, віва-рӯпу, і поклоняються їй. З вищеперелічених, люди найнижчого класу, що поклоняються собі як Верховному Господеві, вважаючи себе моністами, найбільш численні. Такі люди вважають себе за Всевишнього Господа і в такому настрої вшановують себе. Це також є свого роду поклоніння Богові, тому що вони можуть зрозуміти, що насправді вони не є матеріальне тіло, але духовна душа, принаймні, така думка переважає. Так звичайно шанують Верховного Господа імперсоналісти. Дальший клас включає в себе шанувальників напівбогів, тих, хто вважає, що будь-яка форма є формою Верховного Господа. А третій клас включає в себе тих, хто не може осягти нічого поза проявленням матеріального всесвіту. Вони вважають, що всесвіт — це верховне живе тіло, тобто верховна реальність і вшановують його. Але всесвіт — також Господня форма.