ПОЯСНЕННЯ: У п'ятій главі Бгаґавад-ґīти Господь каже, що діяльність у відданому служінні є краща, ніж сухі розумування. Служити Кші легше, ніж філософствувати, тому що служіння Кші трансцендентне за своєю природою і звільнює від наслідків гріховної діяльності. У другій главі викладено початкове знання про душу та про її ув'язнення в матеріальному тілі. Там також пояснювалось, як вибратися з такого матеріального ув'язнення за допомогою буддгі-йоґи, тобто відданого служіння. У третій главі пояснювалось, що людина, яка віднайшла знання, вже не має ніяких обов'язків. В четвертій главі Господь каже Арджуні, що всі способи жертовної діяльності скеровані на досягнення знання. Але наприкінці четвертої глави Господь закликає Арджуну пробудитись і стати до бою, оволодівши досконалим знанням. Таким чином, підкреслюючи водночас важливість як діяльності у відданому служінні, так і бездіяльності в знанні, Кша спантеличив Арджуну і похитнув його рішучість. Арджуна розуміє, що відречення в знанні несе з собою припинення всієї діяльності, яка виконується заради чуттєвого задоволення. Але яким чином припиняє діяти той, хто працює задля Кши? Iнакше кажучи, він думає, що саннйса, або відречення в знанні, теж має бути станом повної бездіяльності, вважаючи, що діяльність і відречення несумісні одне з одним.

Здається, Арджуна не зрозумів, що діяльність, осяяна трансцендентальним знанням, не викликає зворотніх наслідків, і, таким чином, тотожна бездіяльності. Тому він і запитує, чи слід йому цілком відмовитись од будь-якої діяльності, чи діяти із знанням.