ПОЯСНЕННЯ: Як було сказано вище, людині, яка надто підвладна матеріальним впливам, дуже важко збагнути особистісну природу Вищої Абсолютної Iстини. Звичайно люди, схильні до тілесного розуміння життя, настільки занурені в матеріалізм, що для них майже неможливо зрозуміти, як це Всевишній може бути особою. Такі матеріалісти навіть не можуть уявити собі, що існує трансцендентне нетлінне тіло, сповнене знання й вічного блаженства. Згідно з поглядами матеріалістів, тіло тлінне, воно — притулок невігластва й різноманітних страждань. Тому люди, коли їм кажуть про особистісну форму Господа, уявляють її на такому ж тілесному рівні. Для таких матеріалістів велетенське матеріальне проявлення є найвищою формою, і, виходячи з цього, вони вважають Всевишнього безособистісним. Вони надто занурені в матеріальне, і тому думка про збереження особистості після звільнення від матерії лякає їх. Коли вони довідуються, що духовне життя теж індивідуальне, в них виникає страх перетворитись знову в особистість, і тому вони, природно, віддають перевагу своєрідному розчиненню в безособистісній порожнечі. Звичайно вони порівнюють живих істот з бульбашками, які лопаються на поверхні океану. Це — вища досконалість духовного існування, яку можна досягти, втрачаючи особисту індивідуальність. Таке життя сповнене страху й позбавлене досконалого духовного знання. Більше того, є безліч людей, які не можуть навіть уявити собі можливості духовного існування. Введені в оману численними теоріями й суперечливими філософськими розумуваннями, ці люди потрапляють у безвихідь, все для них стає відразливим, вони гніваються і по-дурному вважають, що нема ніякої вищої причини і що все, що існує, зрештою, лише порожнеча. Таких людей слід вважати хворими. Деякі з них надто прив'язані до матеріального, й тому не приділяють необхідної уваги духовному життю, інші прагнуть розчинитися у вищій духовній причині, треті ж ні в що не вірять, роздратовані численними різного роду безпорадними розумуваннями про духовне. Ці останні вдаються до різних дурманних засобів й свої хворобливі марення інколи вважають за духовне бачення. Людина повинна звільнитись від усіх трьох ступенів прив'язаності до матеріального світу: заперечення духовного життя, страху перед ототожненням себе з духовною особистістю та концепції порожнечі, в основі якої лежить невдоволеність життям. Щоб звільнитись від цих трьох різного роду матеріалістичних уявлень про життя, людина повинна шукати притулок у Господа і дотримуватись правил і життєвих засад відданого служіння Господеві під керівництвом істинного духовного вчителя. Вищий ступінь такого служіння називають бгвою, або трансцендентною любов'ю до Господа.

Бгакті-расмта-сіндгу (1.4.15–16) так змальовує науку відданого служіння:

«Спочатку людина повинна просто прагнути до самоусвідомлення. Тоді вона почне шукати товариства людей, які досягли духовних вершин. Дальший ступінь — посвячення її істинним духовним учителем, згідно з вказівками якого відданий-початківець починає свій шлях відданого служіння. Коли людина віддано служить Господу під керівництвом духовного вчителя, вона звільнюється від усіх матеріальних уподобань, утверджується на шляху самоусвідомлення, а також розвиває смак до слухання про Абсолютного Бога-Особу, рī Кшу. Такий духовний смак сприяє тому, що людину дедалі більше вабить до Кши і згодом її прив'язаність до свідомості Кши визріває в бгву, або в початковий ступінь трансцендентної любові до Господа. Iстинну любов до Господа називають премою, вищим ступенем досконалості життя». На рівні преми людина до останку віддає себе Господу й цілковито поринає в трансцендентне любовне служіння Йому. Таким чином, поступово просуваючись шляхом відданого служіння під керівництвом істинного духовного вчителя, людина може досягти вищого ступеня досконалості й звільнитись від усіх матеріальних прив'язаностей, від страху того, що вона є індивідуальна духовна особистість і від розчарувань, що призводять до філософії порожнечі. Відтак вона зможе досягти обителі Верховного Господа.