ПОЯСНЕННЯ: Мінливе тіло недовговічне. Сучасна медицина визнає, що щомиті, внаслідок життєдіяльності різних клітин, тіло змінюється. Таким чином відбувається ріст тіла та його старіння. Однак, душа існує постійно, і залишається тією ж самою, поза всіма змінами тіла й розуму. В цьому полягає різниця між матерією й духом. За своєю природою тіло мінливе, але душа — вічна. До такого висновку приходять усі мудреці, як імперсоналісти, так і персоналісти. У Вішу Пурі (2.12.38) сказано, що і Вішну, і всі Його обителі мають своє особисте світлосяйне духовне існування (джйотīші вішур бгуванні вішу). Слова «той, що існує» та «позбавлений існування» стосуються духу й матерії. Так вважають усі мудреці.

З цього починаються повчання Господа всім живим істотам, що перебувають в омані невігластва. Коли розсіюється невігластво, тоді поновлюються вічні взаємостосунки між тим, хто поклоняється, і об'єктом поклоніння, а також розуміння різниці між живими істотами, невід'ємними частками Господа, і Самим Верховним Богом- Особою. Природу Всевишнього можна пізнати, глибоко досліджуючи себе самого, водночас усвідомлюючи свій зв'язок із Ним, як частини і цілого. У Веднта-сӯтрі, так само, як і в рīмад-Бгґаватам, Всевишнього визнано за джерело усіх проявлень. Ці проявлення пізнають на двох рівнях природи — вищому й нижчому. Живі істоти належать до вищої природи, про що розповідається в сьомій главі. I хоча немає різниці між самою енерґією та її джерелом, за джерело визнають Всевишнього, а енерґію, тобто природу, вважають підлеглою. Таким чином, живі істоти завжди підкорюються Верховному Господеві, так само, як слуга підчиняється хазяїнові, а учень — вчителеві. Це очевидне знання не осягне той, кого засліпило невігластво, і тому заради просвіти всіх живих істот на всі часи Господь і викладає вчення Бгаґавад-ґīти.