ПОЯСНЕННЯ: Кожна щиро віддана Господу людина має всі добрі якості, що властиві святим особам та напівбогам. Однак людині, яка не є відданим Господа, хоч якою б вона не була визначною в галузі освіти та культури, бракує божественних якостей. Коли Арджуна побачив своїх родичів, друзів та близьких на полі бою, він одразу ж сповнився жалем до них — тих, що зібрались битись один з одним. Спочатку він співчував лише своїм воїнам, але тепер він перейнявся жалем і до воїнів супротивника, провидячи їхню неминучу загибель. Тому він затремтів і йому пересохло в роті. Він здивувався, коли побачив їхній войовничий запал. Практично вся громада, всі кровні родичі Арджуни прийшли битися з ним й цього було вже занадто для такого відданого, як Арджуна. Хоча тут не згадується про те, але можна уявити собі, що не лише тіло Арджуни тремтіло і в роті йому пошерхло, але він навіть і плакав од жалю. Це відбувалось не через слабкість Арджуни, а завдяки м'якосердю, що властиве чистому відданому Господа. В рīмад- Бгґаватам (5.8.12) сказано:

«Того, хто непохитний у відданому служінні Богові-Особі, наділено усіма чеснотами напівбогів. Але той, хто не є відданим Господа, має лише матеріальні якості, які мало чого варті. Це відбувається тому, що думками своїми людина ширяє на розумовому рівні й зачаровується блиском матеріальної енерґії».